На Одещині суд визнав винною жінку, яка публікувала в чаті месенджера Viber інформацію про місця та час виконання завдань військовими територіальних центрів комплектування…
— Я на кухні чергую! Звісно, в тилу! Хто ж мене такого старого на передову візьме, — заспокоював сержант Павленко на позивний «Едісон» дружину, коли стояв під Дебальцевим у самій гущі подій… Коли вдома три дитини – не до чесності, аби не нервували!
Чоловік вірить, що одного разу кохана, син і двоє дочок обов’язково пробачать його за те, що він так довго не був удома… Адже це все заради них. І хоч нині сержант готується до «дембеля» переконаний, що довго вдома не просидить.
— Знову доведеться «відпрошуватись» у жінки, — жартує. — Та хіба вперше! Вже стільки разів думав, що з армією попрощаюсь і забуду фронтові будні, як страшний сон… Але як тільки побачу зведення штабу ООС, почитаю про обстріли, розізлюсь і знову повертаюсь до війська.
Нині «Едісон» — командир відділення в окремій механізованій бригаді. А починав службу у 2014-му в прикордонних військах. Каже, коли тоді бачив, як зухвало бойовики колонами переганяли техніку і шмалили з «Градів» із території Росії, його світ назавжди перевернувся.
— З прикордонниками я прослужив два роки. Це були непрості роки із постійними сутичками, провокаціями, ворожими вертольотами, які знищували нашу техніку, вбитими товаришами, — ділиться Едуард. — Нас не раз накривали з території РФ так щільно, що і носа не було змоги висунути із бліндажа. Важко порахувати, скільки десятків нападів та обстрілів із території Росії ми зазнали… Деякі обстріли тривали по кілька годин. Ситуація на кордоні влітку 2014-го була справжньою зоною бойових дій.
Звільнившись, чоловік зовсім недовго пожив цивільним життям. Хіба всидиш вдома, коли в країні війна? Тож, перепочивши кілька місяців, підписав контракт із окремою механізованою бригадою.
— Світлодарська дуга, Дебальцеве… Чого тільки не було… Багато і трагічних ситуацій, і специфічного армійського гумору. За два роки в бригаді – вирішив, що все, вистачить, роки беруть своє, здоров’я підводить. Та знову перепочив, поспілкувався з друзями, що живуть у зовсім іншому вимірі, знову сказав собі «хто, як не я» і повернувся на передову…
Нині чоловік знову готується до «дембеля», ретельно стежить за тим, аби позиції були добре укріплені, максимально заглиблені, утеплені, аби дров хлопцям вистачило…
— Вже й не зарікаюсь… Відчуваю, що відпочинок знову триватиме недовго… Війна навчила не будувати планів на майбутнє.
