У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
З 26-річним головним сержантом — командиром бойової машини повітрянодесантного підрозділу старшим сержантом Михайлом Джуньом журналіст АрміяInform познайомився під час занять з молодим поповненням в окремій повітрянодесантній бригаді. Молодий, міцний, доброзичливий і виважений воїн-десантник одразу привернув увагу й люб’язно погодився розповісти про свій шлях до війська, службу, а також про досвід згуртування військового колективу.
— Я родом з Дніпропетровщини, — говорить Михайло Джунь. — У мене вся родина десантники. Дідусь і тато були офіцерами, а два старших брати відслужили строкову у повітрянодесантному з’єднанні. Тому про вибір професії довго не розмірковував. До служби готувався — добре навчався, займався боксом, мріючи вступити у військову академію. Але так сталося, що напередодні закінчення школи й перед самим вступом до вишу на турнірі дістав травму ока й, звісно, на медкомісії в академії мене «забракували». Не гаючи часу, вступив у Криворізький педуніверситет, який успішно й закінчив. Водночас працював і робив заощадження для операцій на травмованому оці. Усе вийшло — лікарі повернули зір, тож у 2016-му з дипломом про вищу освіту прибув у військкомат, підписав контракт і невдовзі став десантником.
Усього лише за чотири роки служби у повітрянодесантній бригаді Михайло Джунь пройшов шлях від солдата до старшого сержанта. Виконував бойові завдання в районі проведення операції Об’єднаних сил і став командиром, інструктором та бойовим побратимом для багатьох військових. Михайло не вважає себе героєм, але каже щиро, що становлення його як сержанта проходило непросто.
«Як я став молодшим командиром? Напевно позначилося те, що маю педагогічну освіту й зарекомендував себе певним чином. Командир роти запропонував посаду, а я погодився й не шкодую. Спочатку був командиром відділення, потім інструктором з фізпідготовки. Нині у мене в підпорядкуванні кількадесят військовослужбовців. Серед них контрактники та строковики, люди різного віку — від юного до поважного. Переважна більшість має бойовий досвід, і з усіма потрібно знаходити спільну мову, правильно застосовувати дисциплінарну практику, допомагати й навчати.
Щодо якостей, якими має володіти сержант, вважаю, що насамперед слід бути взірцем для підлеглих, не давати приводу сумніватися у компетентності та авторитеті. Як кажуть, у службі для молодшого командира дрібниць немає. Тут усі аспекти важливі — від дотримання зразкового зовнішнього вигляду до виконання вправ на всіх етапах бойової підготовки. Люди все бачать, помічають і переймають. Тож, якщо сержант не буде лідером-професіоналом, боєздатного підрозділу не вийде й ніхто не піде за таким командиром у бій.
Мені приємно служити, коли відчуваєш, що від молодшого командира також залежить успіх підрозділу, його згуртованість, бачиш, як на твоїх очах молодь перетворюється на справжніх воїнів. Нині особливу увагу приділяємо поповненню призову «Осінь-2020». У нашу частину хлопці нещодавно прибули з навчального центру. Ми познайомилися й поспілкувалися. Майже всі спортсмени. Переважна більшість з них із села, тому наполегливі й працьовиті. Приємно бачити, як у них палають очі на заняттях, під час виконання вправ на повітрянодесантному комплексі. Чесно кажучи, дуже задоволений, що чоловіки готувалися до служби. З ними не важко працювати від слова «зовсім».
Проте розумію, що новобранцям на цьому етапі все цікаво, тому роль сержанта важко переоцінити. Вони очікують своєчасної поради, підказки, відповіді на будь-яке запитання. Тому я разом зі своїми молодими солдатами з підйому до відбою. Це мій третій призов. Близько сотні моїх десантників уже відслужили строкову. Дехто знайшов себе у цивільному житті, є й ті, хто повернувся в рідну бригаду та продовжує службу. Хочу далі служити в ДШВ, підвищувати кваліфікацію та рости у сержантському корпусі. Тим більш, що нині у війську є реальні перспективи розвитку й створені для цього всі умови», — розповів Михайло Джунь.
