ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

Чому старі освітня й кадрова системи блокують соціальну готовність і мотивацію громадян до служби у війську

Інтерв`ю Новини
Прочитаєте за: 11 хв. 16 Листопада 2020, 20:18

Як вже повідомляла АрміяInform, останні соціологічні дослідження агентств із першої п’ятірки України продемонстрували значний рівень патріотизму нашого суспільства. Однак чому ця зафіксована позиція не екстраполюється на реалії життя й що стоїть на заваді такій гармонізації? Саме цим питанням був присвячений брифінг, який провів у нашому агентстві кандидат політичних наук, докторант факультету соціології КНУ імені Шевченка, експерт Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Олексій Полтораков.

— Для більшості громадян України патріотизм — це передусім бажання захищати свою Батьківщину зі зброєю. Частка таких, за підсумками останнього дослідження Соціологічної групи «Рейтинг» (10–12 жовтня 2020 р.), становить 65 %. Ця позиція входить до перших трьох пріоритетів, які за суспільною думкою визначають, що є головним у понятті «патріотизм». Вона сягає 48%, тобто фактично половину. Ще одне дослідження, проведене «Демократичними ініціативами» торік, дало такі результати: на запитання «Чи вважаєте ви себе патріотом?» відповіли «Так» 83 % українців. Тобто маємо досить стійку тенденцію. Загалом така соціологія особливо значуща, адже послуговується даними різних центрів. При цьому на поточні дані соціологічних опитувань, зрозуміло, можуть впливати кон’юнктурні події. Наприклад, показник патріотичності напередодні Дня Незалежності буде завжди вищим, ніж у час Новоріччя.

Для більшості громадян України патріотизм — це передусім бажання захищати свою Батьківщину зі зброєю. Частка таких становить 65 %. Однак парадокс: своєчасно у військкомати не зявляються практично 80 %

Тож маємо факт: соціальна готовність «захищати країну зі зброєю в руках» корелюється з підйомом почуття патріотизму. Однак є момент, де маємо очевидну суперечність. Закінчується військовий призов. І ось військовий комісар Києва Сергій Клявін озвучив на пресконференції такі цифри: на обліку в Києві перебуває близько 90 тис. військовозобов’язаних, з яких підлягають призову 57,5 тис. Однак «велика проблема, що навіть із цих 57 тисяч своєчасно у військкомати не з’являються практично 80 %»… При цьому на строкову службу під час осіннього призову 2020 року Київ має призвати 744 людини. Але ж ті, хто не з’являються за викликом у військкомат — ті ж люди, які складовими патріотизму назвали любов до країни, готовність її захищати й дотримуватися всіх законів…

— Однак навряд чи це репрезентативно для всієї країни, бо йдеться про Київ. У столиці, погодьтеся, є свої особливості…

— Так, на периферії ситуація з призовом краща, але не набагато. І все ж таки розрив між «теоретичним патріотизмом» і «патріотизмом практичним» є разючим. І це не списати на похибку.

— Можливо, позначаються соціальні умови, вищий рівень середньої зарплати, більший ринок праці?

Нинішні системи військового обліку й військової підготовки опосередковано посилюють соціальну нерівність у доступі до військової служби

— Можливо, однак я б звернув увагу на інше. Нинішні системи військового обліку (йдеться про звичайні процедури, з якими доводиться мати справу молоді) та військової підготовки опосередковано посилюють соціальну нерівність у доступі до військової служби. По-перше, маємо очевидний дисбаланс на рівні курсів підготовки офіцерів запасу. У Києві можна нарахувати 5 вишів, які надають таку послугу: НУОУ, ВІТІ, КПІ, НУБІП, НАУ… Під Києвом — ще кілька. Наприклад, це Академія фіскальної служби… І тут знову ж таки маємо парадокс, зокрема для мене як фахівця системи вищої освіти: чому військових фінансистів або пожежників готують в Університеті оборони імені Черняховського, а в Університеті державної фіскальної служби (м. Ірпінь) — офіцерів-командирів для механізованих частин («Бойове застосування механізованих з’єднань, військових частин і підрозділів»)? Може, цьому є певне пояснення, проте викликає сумнів щодо логічності та якості такої освіти. Так само в Чернігові є Державна академія пенітенціарної служби, однак і там готують фахівців-командирів для… Сухопутних військ (те ж «Бойове застосування механізованих з’єднань, військових частин і підрозділів»). Чи не було б логічніше, з урахуванням специфіки відповідного вишу, готувати військових спеціалістів із суміжних спеціальностей: в Ірпені — за програмою фінансистів, у Чернігові — за програмою офіцерів Нацгвардії з охорони важливих державних об’єктів?

Частина офіцерів запасу має змогу навчатися за держаний кошт, але потім ти маєш відслужити за контрактом не менше ніж 5 років. Більшість навчаються коштом юридичних чи фізичних осіб. Заняття зазвичай відбуваються за «методом «військового дня» раз на тиждень — здебільшого в суботу. Проте молодь з глибинки, по-перше, не завжди може дозволити кожен вихідний їздити на такі курси. По-друге, далеко не всі охочі й мотивовані перспективні молодші офіцери можуть сплачувати вартість такого навчання. Похідною проблемою є необхідність швидко «перевчати» молодого офіцера-контрактника, який бажає служити з урахуванням його інтересів і побажань з однієї ВОС на іншу — умовно «артилериста» на «фінансиста» чи навпаки.

Окрім цього, є адміністративно-процедурні складнощі, передусім з проходження військово-лікарської комісії. Ось, наприклад, мій товариш живе та працює в Києві, а прописаний у Львові. Отже, на військовому обліку стоїть у місті Лева. Щоб потрапити на військову кафедру він має пройти військово-лікарську комісію, що цілком логічно. Але ж… за місцем фактичної реєстрації («прописки») та військового обліку — тобто у Львові. І це дійсно проблема, адже у нас дедалі більший розрив між місцем формальної реєстрації («прописки») та фактичного проживання, роботи й навчання. Зважаючи на те, що кожний (!) військкомат має ВЛК, чому б не надати можливість її проходити за місцем фактичного проживання чи розташуванням військової кафедри ВНЗ? Ця проблема, до речі, навіть ширша — вона стосується всіх перспективних «контрактників», які живуть та працюють не за місцем фактичної реєстрації.

Є цілі регіони, які мають лише поодинокі невеличкі військово-освітні «хаби» (кафедри військової підготовки при ВНЗ). Фактично не охоплені ними Донецька й Луганська області

Друге питання, яке погано врегульоване: є цілі регіони, які мають лише поодинокі невеличкі військово-освітні «хаби» (кафедри військової підготовки при місцевих ВНЗ). До того ж з украй невеликим ліцензованим обсягом і більш ніж обмеженим спектром спеціальностей (зазвичай «піхота» та/або «МПЗ»), аби перспективна молодь могла пройти військовий вишкіл за програмою офіцерів запасу. Фактично не охоплені ними Донецька і Луганська області. Додала дисбалансу й російська окупація цих регіонів. Ось Донецький університет вимушено переїхав у Вінницю. І маємо факт: висока готовність громадян захищати Батьківщину зі зброєю в руках дисонує, зокрема, з можливістю отримати базову військову підготовку на офіцерських курсах. Окреме місце посідає принципово незрозумілий ейджизм, коли на військові кафедри беруть лише «у віці до 40 років».

Нагадаю: на Сході «Так, безумовно» себе патріотами назвали 42 %, у центрі — 48 %, на Галичині — 51 %. Тобто маємо певні територіальні позиціонування себе як патріотів. При цьому на Заході воно чіткіше, але закладів, де це позиціонування можна реалізувати, менше.

— Як експертне середовище характеризує факт значного розшарування суспільства, адже маємо очевидні тенденції до армії робітничо-селянського штибу? Діти «еліт» не йдуть на військову службу…

— Це позначається на престижі служби в армії. Однак у нас є й позитивний тренд, зокрема у тому, що ми поступово відходимо від призову та переходимо на військову службу за контрактом. Я б не став називати це «професійною армією». Військові історики, наприклад, вважають, що справді професійною була лише армія Спарти. У системі контракту (якщо, наприклад, укладаєш його на 3–5 років) ти навряд чи стаєш професіоналом. Так, ти реалізуєш патріотизм інституційно, здобуваєш певні комунікаційні, технічні, адміністративні навички. Та потім повертаєшся у цивільне життя, збагачений справді корисним досвідом, але навряд чи стаєш професійним військовим.

Чимало молоді наразі побоюється йти в армію не стільки через фізичні навантаження чи «дідівщину» (її рівень падає), а й через непоінформованість про реальний стан речей у ЗСУ та НГУ, про харчування й побут, можливості реалізації себе та професійного розвитку

Інший момент: так, у нас чіткий перехід на службу за контрактом, однак, на жаль, не те, що суспільство не готово, є проблема стратегічних комунікацій сектору безпеки та оборони як такого. Наприклад, до «глибинки» ніяк не достукатися, аби пояснити, що призовників у зону проведення ООС не відправляють узагалі! Більшість молоді побоюється йти в армію не стільки тому, що боїться фізичних навантажень чи «дідівщини» (її рівень падає), а й через непоінформованість про реальний стан речей у ЗСУ та НГУ, про харчування й побут, можливості особистої реалізації та професійного розвитку. Від романтики стрибків з парашутом — до прагматики здобуття перспективної спеціальності та фахової освіти.

— До речі, ми дещо забули про «дідівщину» як негативне явище у військовому середовищі. Які цифри щодо цього питання?

Якщо до 2014-го армія посідала нейтральне місце — «скоріш довіряють, ніж ні», то нині армія, волонтери й церква — це «топ-3» національних інституцій, яким суспільство довіряє найбільше

— Звісно, окремі випадки є, але завдяки тому, що й у Збройних Силах, і в Національній гвардії їх не приховують, це сприяє викоріненню «дідівщини». Центр Разумкова проводив вимірювання рівня довіри до державних інституцій. Якщо до 2014-го армія посідала нейтральне місце — «скоріш довіряють, ніж ні», то нині армія, волонтери та церква — це «топ-3» національних інституцій, яким суспільство довіряє найбільше. Тобто прогрес безсумнівний. Якби в армії були приховані «дідівщина», корупція й таке інше — такої довіри вона б не мала. Ще раз зауважу: це вимірювали незалежні центри тривалий час, що дає змогу говорити про те, що зростання довіри до Збройних Сил — це безумовний суспільний тренд. Так, показники 2014–2016 років вищі, але відносний спад довіри — результат загальносоціальної «втоми», на тлі якої почала зменшуватися увага суспільства до силових інститутів. Активні бойові дії минули, війна набула чітких ознак позиційної, перейшла з гострої форми у хронічну, і таким чином медіа-дискурс, кількість резонансних повідомлень про армію дещо спадає.

— Ви обмовилися про корупцію. Я помітив, що у складових патріотизму усвідомлення громадянами важливості участі у боротьбі з нею та іншими вадами у державі становить найменший відсоток. Як це можна оцінити?

Через те, що люди не довіряють офіційним державним інститутам, вони змушені шукати допоміжні та обхідні шляхи

— Відомий жарт про те, що «я проти корупції, але хочу, аби кум усе повирішував» з погляду глибинних соціальних настроїв є доволі характерним. Однак це не наука, а жарт. Як пояснити цей парадокс? За першого наближення його можна пояснити через недовіру суспільства до ключових державних інституцій, починаючи від Конституційного Суду до судової та правоохоронної систем, низької довіри до політичних партій, а опосередковано й до парламенту, Кабміну. Через те, що люди не довіряють державним інститутам, вони змушені шукати допоміжні та обхідні шляхи. Повернімося до призову. Якщо з 57,5 тис. потрібно призвати всього 700 осіб, тут дуже важко відшукати корупційну складову, але ж усе таки недовіра до системи комплектування ЗС України у нас є. Тому люди частково через те, що непоінформовані, частково через побоювання невідомого й негативну медіа-пропаганду або ж просто для перестраховки залучають корупційні механізми. І ще одне: у нас занадто неоднозначне трактування того, що таке корупція як явище. Нерідко те, що є нею, корупцією не вважають. І навпаки, до сфер, де вибудовано прозорі механізми, люди ставлять зі скепсисом. Наприклад, візьмімо конкурси на заміщення посад у державних органах управління. Пакет документів, який ви висилаєте, передусім розглядають не працівники служби роботодавця (це був би конфлікт інтересів), а агенції державної служби, «чесні брокери», які не знають ані людини, що подається на конкурс, ані потенційного роботодавця. Тобто відсутній будь-який особистий інтерес пропустити або затримати документи. Однак традиційна недовіра до кадрових конкурсів стимулює те, що кваліфіковані фахівці не йдуть на них.

— Що б ви порадили для оптимізації кадрової ситуації у війську?

Потрібні були інженери для розбудови польових аеродромів, військових баз на тихоокеанських островах. І увага! Американська армія запросила фахівців з… Голлівуду

— Потрібна широка реформа, яку б ефективніше могли провести фахівці, так би мовити, поза системою. У цьому сенсі цікавий американський досвід з впровадження Direct Comission. У нас, на жаль, цього немає, і це теж призводить до парадоксів. Ми з побратимом зі 112-ї бригади тероборони, доктором історичних наук, служимо в резерві на посадах… старших солдатів. І нас ніяк не призначити не те що на офіцерські, навіть на сержантські посади, бо ми навіть не… молодші сержанти.

Скажімо, ти знавець якоїсь екзотичної мови, яка потрібна для непростої військової операції, але ж потрібні лише знавці-офіцери! А ти не офіцер! І що з того? Маємо стару кадрову систему, яка негативно позначається на спроможностях війська. Водночас проєкт Direct Comission у ЗС США показав себе дуже позитивно. Що цікаво: перший великий прецедент залучення цивільних фахівців на офіцерські посади відбувся у США під час Другої світової, після Перл-Харбор. Потрібні були інженери для розбудови польових аеродромів, військових баз на тихоокеанських островах. І увага! Американська армія запросила фахівців з… Голлівуду — адже тоді впало виробництво високобюджетних художніх фільмів. Логіка була така: якщо вони могли створювати імітації аеродромів чи спецефекти для кіно, то і справжній збудують чи зруйнують без принципових ускладнень. Але Голлівуд сказав: ми готові відпустити фахівців заради інтересів Америки лише за умови не пониження у їхньому соціальному статусі та використання за належним фахом. Військовий департамент (Пентагон, до речі, тоді тільки починав проєктуватися й будуватися) атестував їх як non-comissioned officers (NCO) — дуже приблизний еквівалент радянських прапорщиків/мічманів та призначав на відносно високі й відповідальні, але некомандні посади інженерно-будівельного і подібного профілю. І вони успішно будували аеродроми, військові бази! У нас, на жаль, кадрова система гальмує розвиток війська. Соціальна готовність, мотивація громадян до служби у війську є, застаріла система опосередковано блокує їх. Утім, як опосередковано свідчить відкритість до обговорення цих непростих і неоднозначних тем, попередня готовність до перспективних змін є!

— Дякую за бесіду.

 

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
@armyinformcomua
Фальшиві документи за $1500 і загроза 9 років тюрми: ліквідовано канал незаконного виїзду за кордон

Фальшиві документи за $1500 і загроза 9 років тюрми: ліквідовано канал незаконного виїзду за кордон

На Львівщині прикордонники ліквідували канал незаконного переправлення осіб через державний кордон.

Пекло для окупантів: Сили оборони показали, як нищать ворога на Краматорському напрямку

Пекло для окупантів: Сили оборони показали, як нищать ворога на Краматорському напрямку

На передовій, де кожен метр землі здобувається потом і кров’ю, воїни 5-ї окремої штурмової Київської бригади продовжують безжально нищити ворога. Нові кадри з Краматорського напрямку демонструють злагоджену та ефективну роботу наших захисників.

Засуджено російського пропагандиста, який закликав ворога перетворити Сумщину на «мертву зону»

Засуджено російського пропагандиста, який закликав ворога перетворити Сумщину на «мертву зону»

Заочний вирок отримав російський пропагандист Сергій Міхєєв, який публічно підтримує збройну агресію рф та воєнні злочини рашистів проти цивільного населення України.

Синьо-жовтий прапор замайорів над найстарішою шахтою Донбасу в Торецьку

Синьо-жовтий прапор замайорів над найстарішою шахтою Донбасу в Торецьку

Бійці батальйону безпілотних систем VORON 100-ї окремої механізованої бригади «Сталевої сотні» встановили український прапор над шахтою «Центральна» в Торецьку. Ця шахта є найстарішою не тільки в Торецьку, але й на всьому Донбасі та в Україні.

«Мрія» у небі: бійці Сил оборони показали новий дрон-камікадзе

«Мрія» у небі: бійці Сил оборони показали новий дрон-камікадзе

Українські військові продовжують вдосконалювати свої технології для боротьби з окупантами. У новому відео, опублікованому 115-ю окремою механізованою бригадою, продемонстровано новітній дрон-камікадзе під назвою «Мрія».

Кукурудзяна схованка підвела: українські десантники знайшли окупанта швидше, ніж він міг уявити

Кукурудзяна схованка підвела: українські десантники знайшли окупанта швидше, ніж він міг уявити

77-ма окрема аеромобільна Наддніпрянська бригада ДШВ ЗС України продовжує успішно виконувати бойові завдання на лінії фронту. У новому відео зафіксовано результати роботи особового складу зі знищення живої сили, укриттів та розвідувальних дронів противника.

ВАКАНСІЇ

військова служба за контрактом

від 21000 до 123000 грн

Одеса, Одеська область

Оператор засобів РЕБ в ЗСУ

від 20000 до 60000 грн

Бобровиця

1 відділ Ніжинського РТЦК та СП

Фельдшер (військовий)

від 21000 до 24000 грн

Мукачево

Державна прикордонна служба України

Гранатометник

від 21000 до 121000 грн

Вся Україна

1 центр рекрутингу Сухопутних військ ЗСУ

Водій до військової частини А1836

від 21000 до 51000 грн

Миколаїв, Миколаївська область

Технік зенітного ракетного обладнання, військовослужбовець

від 23500 до 53500 грн

Кам'янка-Бузька

Військова частина А4623