«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Оце почув днями новину…
Що спікер президента Росії Дмитро Песков знову взявся захищати російськомовних людей, а в підтексті, вважайте, — усіх «русскіх», де б вони не жили…
І покрився я мимоволі від жаху та мороку душевного гусячою шкірою. Хто ж це такий сміливець та богатир такий, що на наших молодших «північних братів» Рюриковичів та підняв свою десницю з мечем лютим?!
То нехай після такого злоетнічного наміру та рука йому повік відсохне, і нехай замолює він цей ксенофобський гріх по всіх церквах, по всіх костьолах, по всіх мечетях, по всіх кірхах, по всіх храмах — від буддійських до «самих вірянських, що називається, окраїн»!
А сам тим часом нишком, у суцільному перелякові, перебираю у пам’яті тих, хто на такий небезпечний крок може наважитись.
…Може, французи сподобились на таке паскудство, щоб десь у темряві, побіля паризького Собору Богоматері, завалити ломакою росіянина, що, маючи паспорт громадянина вільної і демократичної Франції, не бажає розмовляти у своїх кухонних апартаментах державною мовою?..
Але ні! Здається, після 1812 року ті наполеони-жабоїди тільки те й роблять, що принишкло сидять тепер по своїх хіба що «бістро», що є немеркнучим пам’ятником-спогадом про бойову славу «русскіх казачків», і завбачливо дивляться лише в один бік, де розташована в Парижі їхня національна святиня — Будинок інвалідів…
…Може, ганси?! Що перепились свого пінястого баварського пива під поросячі сосиски… І, виходить, знову заграла в жилах тих мюллерів та фюрерів кров великого майстра бліцкригу на Схід Фрідріха Барбароси…
Але ні! Після вікопомного 1945-го, що виявився чомусь бліц-кригом на Захід, сидить німчура тихіше від води і нижче від трави. Тільки, мов сірі миші з-під плінтуса, і зирять на світ Божий, як колишній чекіст-підполковник з російською турботою їм повну — не хвилюйтесь, мається на увазі, «наповнювати»! — трубу готує… Оту, якою газпромівське блакитне паливо от-от до кожної німецької «кюхне» щедро залетить-завітає…
…Може, в італійців нарешті вселився войовничий дух Юлія Цезаря, що раптом зійшов на них?! І вони повним у себе кворумом вирішили не гаяти дарма часу, а швидше залити тим набридливим росіянам-заробітчанам сала за шкуру.
І знову-таки ні! Після фанфарного італійського походу генералісимуса Олександра Суворова, кажуть, тим усім макаронникам та їхнім нащадкам досі не тільки слух, а й мову відібрало, коли в себе на півострові вони десь чують російський, вибачайте, «гаварок».
Так хто ж тоді, дозвольте знати, на «русскіх людей» в центрі Європи руку підіймає?
Ні, про дрібні країни годі й говорити. Он, болгари… Та для них «русскіє люди», то… то… То все одно — що як корова в Індії!
Щось не від світу цього і взагалі божественне!..
Як божественна, до речі, для болгар і сама їхня гора Шипка, де «русскіє братушки» під час останньої російсько-турецької війни 1877–1878 років ох і насипали туркам по саме нікуди пороху в шаровари.
Правда, нинішній російський турист-відпочивальник і тепер не дає особливо розслабитись навіть у себе на батьківщині тим сучасним воїнам Аллаха. То в курортній Анталії, навіть по радіо передавали, якомусь статечному ефенді з п’яну пику намнуть, то з молодечого дуру меблі в кафе, що в самому центрі Анкари, на цурки потрощать…
…Про далеку ж Америку та такий же не дуже вже близький нам світ, як Китай, нема чого дарма і мову заводити.
Американці ще з часів своєї війни за Незалежність усе ніяк із «привізними» неграми толком розібратись не можуть, то куди вже їм до тих «блідолицих» росіян, що сюди, у заокеанський вільний світ, мов та сарана нелякана, останнім часом сама марш-кидком наринула.
Зате — Китай! Ось де файні хлопці-мандарини живуть — не журяться та рис і собак щодня жують! От де продемонстровано непідробний конфуціанський гуманізм до найближчого північного сусіда! Кажуть, на одному з пленумів китайського ЦК навіть резолюцію з першого разу ухвалено з таким формулюванням: «Захистимо корінне російське населення Далекого Сходу, Забайкалля та Західного Сибіру від неконтрольованого засилля та етнічної експансії китайських «гастарбайтерів-заробітчан».
Отакої!
…Проте Україна — то… Суцільний інтернаціонал! Ні до жодного народу світу тут ксенофобією ніколи не пахло і не пахне. Бо в Україні, як кажуть, хоч стрибай собі з печі, хоч знов на ту піч лізь, а в кожній сім’ї — то свій маленький Вавилон.
Лагідна мати в хаті ластівкою виспівує, батько їй у відповідь — курським солов’єм витьохкує, старший син — чи не ієрогліфами японськими з вуст сипле, невістка, мов іспанська принцеса, — і собі щось під ніс лопотить, ну а наймолодший синок — викапаний тобі поліглот Агатангел Кримський, — так мовою хінді всім і хіндичить, готуючись до вступу у виш…
То хто ж тоді в цьому світі велемовному братків-росіян без дотримання будь-яких санітарно-гігієнічних норм, як казав один державний діяч ще за часів Другої чеченської кампанії, так нещадно «по сортирах мочить»?!.
Хто їм у вільному світі вільно, по-людськи, жити не дає?! Ми ж уже, здається, всі країни та континенти перебрали, від яких великій та могутній Росії та її уславленому «русскому народові» із його «русскім міром» можуть надходити всілякі небезпеки й погрози.
Ну хто ще, скажіть на милість, збиткується над «русскім чєловєком»?!.
Може, про когось геть забули?!
Ага-га-га!.. Ну, звісно…
Нумо подивіться краще на мапу адміністративно-територіального поділу Російської Федерації…
Ой, леле, та тут же ворогів, як кажуть у Росії, «да немеряно»… Оно скільки тих автономних національних республік, національних округів і країв, областей і зон компактного проживання народів і народностей на тій строкатій бумаженції вміщено…
Я принаймні на ній вже понад сто тих народів та народностей нарахував. І в кожного народу, зважте, своя самобутня культура, своя рідна мова, своє ставлення до інородців та іновірців…
…Невже це підступні чукчі титульних росіян на їхній же рідній багатостраждальній російській землі що не день та ніч, то собаками цькують і на оленячі роги, мов на дибу, піднімають?..
…Невже це безкомпромісні калмики, жорстокі господарі безводних просторів, надумали щирих «русскіх людей» у степах заморити до смерті спрагою?..
…Невже це карели-злопихателі по своїх лісових хащах тільки те й роблять, що збирають вовчу ягоду, аби потруїти тих бідних росіян?..
…Невже?! Далі боюсь уже й продовжувати…
О, Боже, та що ж це таке на Твоєму світі робиться, що живуть «русскіє люді» на цій планеті, як у тюрмі…
Кожен вертухай-неруський над ними позбиткуватися може, упослідити, у душу плюнути, а ще ні за що й побити-погамселити…
Хто ж захистить, хто полікує від завданих ран?!
…А лікуватись, справді, ой як усім треба… Хоча б для початку від звичного провокаторсько-кремлівського синдрому, що у декого вже не один рік триває під незмінним гаслом-репетом: «русскіх б’ють!».
Бо з таким діагнозом хвороби та її перманентним перебігом і до божевільні недовго втрапити!..
— Ой, тіпун вам на язик…
Але це вже не я сказав.
Семен ХОДИЗДОРОВ, спеціальний кореспондент СП.
