Останнім часом кількість ворожих ударів по українських логістичних компаніях та транспортній інфраструктурі помітно зросла. російські блогери, «воєнкори» та пропагандистські медіа активно беруться за легітимізацію…
Історія українсько-російських стосунків — це й історія нищення впродовж століть нашої мови. Наводимо лише деякі факти на підтвердження.
Українську мову століттями називали малоросійською, діалектом російсько-польським, а то й взагалі меншовартісною. Але вчені-лінгвісти, історики української мови давно довели: наша мова є однією з найдавніших у світі.
— Її першоджерела потрібно шукати у 4-6 століттях. Уже в ті далекі-далекі часи за певними мовними ознаками можна було впізнати щось особливе, притаманне лише українській, — вважає Уляна Добосевич – історик української мови, доцент кафедри української мови Національного університету імені Івана Франка. — У 10–12 століттях на теренах сучасної України з’явилися перші писемні пам’ятки, розміщені на каменях, монетах чи стінах будівель. Згодом з’явилися і книги. «Слово про закон і благодать» під авторством митрополита Іларіона середини 11 століття, «Остромирове Євангеліє» 1056-1057 років — одні з них.
Упродовж століть формувалося й українське письмо. Найдавнішу абетку знайшли на стінах Софійського собору, яка містила всього 27 літер.
Росія на офіційному рівні визнала українців і білорусів носіями російської мови. На цей факт мало хто звернув увагу, але він становить для України неабияку загрозу. Річ у тім, що відтепер українці можуть отримувати громадянство Росії за досить спрощеною процедурою. На думку багатьох експертів, це зроблено з кількох причин. По-перше, РФ потрібні трудові мігранти — заробітчани, простіше кажучи. А наявність громадянства значно полегшує поїздки до цієї країни. По-друге, і це найголовніший чинник, наявність громадянства в українців дозволяє Кремлю патякати вже не про захист російськомовного населення, а повноцінних громадян Російської Федерації. А коли так, то під цим приводом можна вдатись і до широкомасштабного вторгнення в Україну. Нагадаю, що у 2008 році Москва, заявивши про порушення прав громадян на теренах Грузії, вчинила проти цієї країни збройну агресію.
5 жовтня 1720 рік — указ Петра I про підпорядкування всіх вільних друкарень цензурі Духовної колегії та заборону друкувати в Малоросії будь-які книжки, крім церковних, слов’янською мовою. Тексти мали бути ідентичними друкованим у Росії, «дабы никакой розни и особого наречия не было».
22 лютого 1721 рік — розпорядження Синоду ввести мовну цензуру. Всі книжки «исправления ради и согласия с великороссийскими» треба було надсилати до Синодальної контори, а наглядати за друкарнями поставлено цензора. Він мав переглядати українські видання, порівнюючи їх з великоросійськими, і лише ті з них дозволяти до друку, що нічим не відрізнялися від московських.
1731 рік — імператриця Анна Іоановна наказала забрати з українських церков книжки старого українського друку й замінити їх книжками московських видань та ввести викладання у колегіумах російською мовою.
1759 рік — Св. Синод видав розпорядження вилучити зі шкіл українські букварі.
1769 рік — Синод Російський православної церкви заборонив друкувати та використовувати український Буквар.
1786 рік — указ Катерини II, за яким усі книжки, «не свидетельствованые в Синоде», підлягали конфіскації на всій території імперії.
13 лютого 1786 рік — наказом митрополита Самуїла Миславського російська мова стає єдиною мовою викладання в Києво-Могилянській Академії.
29 жовтня 1786 рік — наказ Синоду митрополитові Київському Самуїлові Миславському про обов’язкову цензуру всіх перекладених книжок, що їх друкували в Лаврі для Академії: «Святейший Синод на печатание в Киевопечерской типографии вышеупоминаемых новых переводов, без надлежащего их освидетельствования, дозволения дать не может. А есть ли Ваше Преосвященство какие для той Академии переводы находите нужными, об иных с приложением с каждого перевода екземпляра, представлять Святейшему Синоду о каждом особо».
16 листопада 1786 рік — наказ Синоду митрополиту Київському Самуїлові Миславському, щоб у книжках, що їх друкували в Лаврі, «никаких несходств с печатаемыми в Московской Синодальной типографи книгами произойти не могло».
16 вересня 1796 рік — указ Катерини II «Об ограничении свободы книгопечатания и ввозе иностранных книг, об учреждении цензур». Цим указом заборонено друкарні, крім тих, що містяться при урядових установах, або таких, що мають царський дозвіл. За вказівкою цариці всі такі друкарні в Україні опечатали. Засновано особливу з однієї духовної та двох світських осіб, у столицях — підпорядковані сенатові, в інших місцях — під наглядом губернської влади.
9 липня 1804 рік — запроваджено обов’язкову попередню цензуру книжок. «Высочайшим повелением» затверджено цензурний Статут. У ньому сказано: «Ни одна книга или сочинение не должны быти напечатаны в Империи Российской, ни пущены в продаж, не быв прежде рассмотрены цензурой».
Листопад 1804 рік — ухвалено Статут Міністерства освіти, що нав’язував українським школам систему освіти. Вчителям та учням наказано використовувати лише російську мову.
18 липня 1863 рік — таємний Валуєвський циркуляр. Заборонено видавати українською мовою книжки релігійного змісту, навчальні та призначені до початкового читання народу. До друку дозволено лише твори красного письменства.
14 липня 1864 рік — уряд Росії прийняв новий статут про початкову школу, згідно з яким навчання наказано проводити лише російською.
18-30 травня 1876 рік — імператор Олександр II підписав у німецькому місті Емсі таємний цензурний указ (Емський указ). До пунктів Валуєвського циркуляра додано заборону сценічних вистав і читання на малоросійському наріччі, а також і друкування текстів до музичних нот. Окремим пунктом заборонено видавати газету «Киевский телеграфъ».
1892 рік — у Малоросії заборонено перекладати українською мовою російські твори.
2 грудня 1895 рік — Головне управління у справах друку спеціальним указом заборонило видавати українською мовою книжки для дітей, «хотя бы по существу содержания они и представлялись благонамеренными».
21 липня 1914 рік — у Російській імперії закрито всі українські газети та журнали. Далі закрито регіональні осередки, українські видавництва, заборонено друкувати будь-що українською. Багатьох українських діячів вислано за межі України.
25-29 травня 1959 рік — у Москві відбулася Всесоюзна термінологічна нарада. В її рекомендаціях проголошено «принцип минимального расхождения в соответствующих терминах между литературными языками народов СССР».
31 серпня 1978 рік — таємна постанова ЦК КПРС «Про дальше вдосконалення і викладання російської мови в союзних республіках».
22-24 травня 1979 рік — у Ташкенті відбулася Всесоюзна науково-теоретична конференція «Русский язык — язык дружбы и сотрудничества народов СССР», що ухвалила розгорнуті рекомендації з російщення народів СРСР.
