На рахунку сапера Сергія Ігнатенка – сотні знешкоджених мін, снарядів та інших смертоносних знахідок. З 2014-го він буває вдома не більше ніж 2-3 місяці на рік. Більшість часу він проводить у знівечених війною донецьких чи луганських степах, вилучаючи та знешкоджуючи небезпечне залізо.
Є робота Сергієві і на мирній території. Ми зустрілися з ним на знищеному пожежею арсеналі, де сьогодні він та його товариші зачищають територію від вибухонебезпечних знахідок.
– У роботі сапера потрібно постійно практикувати. І вчитися, – розсудливо говорить військовий. – Кожне розмінування – унікальне, як хірургічна операція, і ніколи не повторюється. Будь-яка неуважність, будь-який необережний рух може привести до фатальних наслідків.
На питання, скільки в нього вже було таких розмінувань, Сергій точної відповіді не дає.
– Ніколи не намагався підраховувати, – говорить він. – Та й ніколи – роботи в нас багато.
Як доказ його слів, повз нас проїздить колона вантажівок, які везуть на утилізацію щойно вилучені з землі боєприпаси. По кілька десятків снарядів у кожній. Є серед них і ті, що знайшов Сергій.
– І так майже кожного дня, – говорить сапер. – Доки погода дозволяє – працюємо. Кожен метр ретельно перевіряємо. Буває, що вже зачистили якусь ділянку, а згодом там знову з’являється снаряд – земля ніби сама виштовхує з себе небезпеку.
Сергій зізнається, що кожен вихід на розмінування – це постійна нервова напруга.
– Звичайно, переживаю, щоб не помилитись. Потрібно постійно аналізувати, що робиш, згадувати, що вчив, правильно підійти. Ось бачу: щось із землі виглядає. Але видиме – то одне, а що там нижче – хтозна. Тут і проявляється творчість, – усміхається він.
«Саперську творчість» Сергій проявляв не лише в Україні, а й у закордонній миротворчій місії в Косові.
– Там ми працювали з допомогою спеціальних роботів – знешкоджували саморобні вибухові пристрої, – пригадує армієць. – Це був новий для нас досвід, оскільки траплялися і годинникові міни, і радіокеровані – безліч різних смертоносних пасток.
Свій досвід Сергій активно передає колегам – вчить саперської премудрості новачків, проводить заняття для колег з інших бригад, які готуються виконувати завдання в районі ООС. Про свій вибір не жалкував жодного разу.
– Звичайно, важка і небезпечна професія. Але я обрав її і покидати не збираюсь, поки для мене є робота. Коли звільнимо Донбас – хтось поїде відпочивати, а ми залишимось. З будь-якої війни ми завжди йдемо останніми. І для нас вона продовжуватиметься ще довго…
