Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
«Повернувся після ротації додому до Старокостянтинова. Була тепла зустріч у бригаді і, звісно, вдома. Родина мене давно не бачила, тому в частині дали час на відпочинок. Коли зранку збирався вже йти на службу, дитина хотіла поговорити зі мною, а я нічого відповісти не зміг. Відняло мову й усе… Спочатку була паніка, але потім схопив клаптик паперу та олівець і написав, що не можу нічого сказати і не розумію чому так відбувається», — розповідає учасник війни на Сході України капітан Віталій Беззуб.
Товариш загинув від вибуху «Града». Просто розчинився червоними бризками…
У шпиталі його обстежили й не змогли пояснити, чому так сталося. Лікування не допомагало. Пізніше прописали наркотичні препарати.
— Два дні я ходив у повній ейфорії, забувши про все, що відбувається. Потім почав трошки розмовляти, — розповів Віталій Беззуб. — Я не хотів постійно бути «під кайфом» і відмовився від препаратів. Знову відняло мову, як не старався, не міг сказати жодного слова… Добре, що у шпиталі працювала психолог — пані Тетяна, вона й допомогла, і не тільки мені…
Психолог медичної практики, психофізіолог, психотерапевт травмофокусованого напрямку психології, біотерапевт Тетяна Марініна про війну і про невидимі рани бійців знає не з чужих слів. Нині вона, отримавши ліцензію, має приватну практику й водночас надає безоплатну психологічну допомогу учасникам бойових дій та членам їхніх родин. А до цього працювала в госпіталях Києва, Білої Церкви, Старокостянтинова. Загалом з перших днів війни вона реабілітувала понад шість тисяч українських воїнів.
— Я ще на Майдані працювала у кризовій службі. З початком війни пішла у госпіталь волонтером. Там уперше довелося зустрітися з хлопцями, котрі втратили кінцівки, з тими, хто був у полоні, — розповідає Тетяна Володимирівна. — Пройшла курс у Києво-Могилянській академії за ізраїльсько-американським проєктом. Це новітні технології психологічної реабілітації, які використовую нині.
Коли вона працювала з Віталієм Беззубом, то спочатку він спілкувався з нею з допомогою паперу й олівця. З’ясувалося: мовлення йому відняло через контузію, якої зазнав під час танкового обстрілу. І це проявилося лише з часом. Психолог провела з Віталієм низку сеансів, щоб допомогти вилікуватися. Нині офіцер служить в іншому гарнізоні, добре розмовляє й коли буває в Києві, обов’язково заходить до пані Тетяни, щоб укотре подякувати їй. Адже вона допомогла позбутися проблем багатьом його колегам уже з нової військової частини, які постраждали через війну.
Тетяна Марініна розповіла про ще одного пацієнта – Сергія С. У нього відмовила права рука. Обстеження лікарів відхилень від норми не показували. Коли Тетяна Володимирівна почала з ним працювати, виявилося, що на війні під час обстрілу «Градами» Сергій махав рукою товаришу й кликав до укриття. Той побіг і просто на очах у Сергія від вибуху ворожого боєприпаса загинув. Розчинився в повітрі червоними бризками… І цей біль-спомин передався в руку Сергія, якою кликав побратима. Пані Тетяна змогла розібратися і допомогти. Таких випадків – сотні. І вдячні пацієнти телефонують їй донині.
— Усі хлопці й дівчата, які були на війні, потребують фахової психологічної допомоги травмофокусованого профілю, — переконує Тетяна Марініна.
Про роботу з ветеранами
Загалом про роботу вона розповідає так. Однією з важливих форм соціальної підтримки ветеранів та інвалідів військового конфлікту на Донбасі є психологічна реабілітація у форматі спеціалізованих психотерапевтичних послуг. Адже досвід показує, що нерозв’язані вчасно психологічні проблеми учасників бойових дій призводять до руйнування міжособистісних контактів, зокрема у сім’ях: посилюють тяжіння до алкоголю, наркотиків і насилля.
Військовим складно звернутися до психолога
Передусім це стосується так званого посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Скажімо, статистика Американського бюро ветеранів свідчить: у США з 1,5 мільйона військових, які повернулися з Іраку та Афганістану, 834 тисячі звернулися за допомогою, з них 50 тисяч поранених, а 239 тисяч — з ПТСР. Тобто кількість людей, які стикаються з психологічними наслідками війни, вчетверо більша, ніж фізично уражених.
На жаль, з початком російської агресії, неабиякою проблемою виявилась нестача професійно підготовлених кадрів — військових психологів і той факт, що й самим військовим після повернення з Донбасу складно звернутися до психолога. В суспільстві досі побутують міфи, пов’язані з психологічною допомогою, ніби у цьому є якийсь сором. Проблема є й у вкрай низькому ступені довіри військових саме до «кабінетних» психологів, які навряд чи до кінця розуміють реалії бойових дій.
Найважче працювати з дітьми війни
Люди, які були на війні, як один потребують фахової психологічної допомоги. На жаль, у нас вона недосконала. Психологічну реабілітацію іноді підмінюють курортно-санаторним лікуванням. Хоча психологічна реабілітація нічого спільного не має з поняттям «прокапатися-проколотися». Це дві різні сфери.
Психолог працює з особистістю. На війну йдуть не окремо психіка й тіло. На війну йде індивідуум. Причому, найсміливіші, найпатріотичніші. Але по тому, що вони там побачили і пережили, всі потребують психологічної допомоги.
Найважче, за словами Тетяни Марініної, працювати не з ветеранами АТО/ООС і навіть не з тими, хто пережив полон. Найважче – з дітьми загиблих. І згадує випадок, коли у Білій Церкві довелося допомагати синові атовця Назару. Хлопчик не міг повірити, що батько загинув, навіть після того, як зробили аналіз ДНК. Все запитував: «Тетяно Володимирівно, може це наукова помилка? Може це не мій тато?» А вона мусила навчити його жити без батька…
З дітьми Тетяні Марініній доводилося працювати багато. Якось навіть з Луганщини телефонували, просили вилікувати хлопця від заїкання.
— Там склалася ситуація, яка можлива тільки на війні, — згадує Тетяна Володимирівна. — У хірургії лежав військовий Сашко, я йому показувала техніки, як стабілізувати психоемоційний стан. Дружина його кинула, я втішала: «Значить, не кохала. Розлучилися б рано чи пізно». І на Донбасі він знайшов нову сім’ю: дружину і прийомного сина! Причому батько цього хлопчика свого часу перебіг до «сєпарів», наговоривши перед тим синові такого, що той став заїкатися. Я з ним поговорила телефоном. Почула, що він мріє ходити у школу, грати у футбол. А замість цього йому доводилося ховатися у підвалі від обстрілів… Система цінностей змінюється навіть у дітей. Війна змусила переоцінити сенс життя.
Загалом Тетяна Марініна проти телефонних консультацій. Просить, щоб приїжджали. Адже клінічний психолог оперує всього трьома методами. Перший: клінічна бесіда. Другий: активне спостереження за реакцією пацієнта на запитання. І третій, уже лабораторний: тестування. Все це можливе лише у спілкуванні віч-на-віч. Саме через це віддає перевагу реальній роботі в госпіталях, для чого навіть залишила кафедру психології в Університеті сучасних знань.
Опора психолога — родина ветерана
Один у полі не воїн — переконана Тетяна Марініна. Жодного позитивного результату допомога психолога не матиме, якщо опорою йому не буде сім’я ветерана і саме суспільство. А з цим у нас знову ж таки проблеми.
— Люди в тилу взагалі не розуміють, у яких реаліях живуть і воюють солдати, — каже лікар. — Навіть дружинам, матерям доводиться пояснювати, що відбувається із хлопцями, як потрібно з ними поводитися. Обов’язково психолог має готувати родини до приходу хлопців з фронту. Наприклад, не можна підходити ззаду навіть для того, щоб обійняти. Слід пояснити: для того, щоб вижити на війні, мозок включає захисні реакції. Не можна несподівано вмикати світло.
Не треба розпитувати, як там і що там, не включайте фільми про війну. Якщо вже він сам захоче розповісти, треба уважно слухати, але без критичних коментарів. Говорити: «Добре, що ти повернувся і живий, я тобою пишаюся».
Психолог потрібен не тільки тим, хто повернувся з фронту, а й тим, хто туди їде вперше
Ще, на переконання Тетяни Володимирівни, слід обов’язково психологічно готувати всіх, хто вперше йде на фронт. Ще до прибуття на передову потрібно мати певні навички, знати, що робити в тій чи іншій ситуації, як допомогти собі і навколишнім, коли у когось психомоторне порушення, паніка чи ступор.
Найдорожчим же у своїй професії Тетяна Марініна вважає те, що з багатьма її колишніми пацієнтами, котрих їй вдалося повернути до нормального життя, у неї зберігаються теплі відносини. Вона допомагає їм у соціальній адаптації: навчанні, отриманні професії, проводить терапію творчістю.
І якщо потрібна допомога, то Тетяна Марініна залишає свій номер телефона і завжди готова відповісти на дзвінок 0676694229.
Довідково. Низка чинників збройного протистояння неминуче так чи інакше впливає на психіку учасників АТО/ООС. Це жахіття війни, максимальне фізичне й психічне перенапруження, потреба вижити за смертельної небезпеки, відчуття провини перед загиблими, морально-психологічна непідготовленість, страх не впоратися з обов’язками, невизначеність і дефіцит інформації, порушення режимів сну, відпочинку й харчування, хвороби, травми, поранення, постійна реальна й уявна загроза життю, зміна основних стереотипів і цінностей, втрата звичного способу буття, туга за домівкою й близькими.
Корисні поради від Тетяни Марініної
- КОРИСТУЙСЯ РЕСУРСАМИ ПРИРОДИ. Нервова система — частина природи. Максимально використовуйте природні ресурси на користь власному здоров’ю. Це сонце, свіже повітря, фітотерапія, апітерапія — усе, що сприяє процесу оновлення здоров’я. Порадившись з лікарем, приймайте заспокійливі збори лікувальних трав, що насичують, стабілізують і заспокоюють нервову систему.
- РЕЖИМ. Створіть власний ритм буття з допомогою режиму. Він допомагає центральній нервовій системі взяти під контроль реальність, насичену стресами. Дотримуйтесь режиму дня, вживання їжі, фізичних навантажень, відпочинку та сну, будуйте стратегії життя на майбутнє. Психологічна травма спричиняє відчуття хаосу. Режим надає ритм життю, що стабілізує роботу нервової системи, всього організму в цілому.
- РЕГУЛЯРНІ ФІЗИЧНІ НАВАНТАЖЕННЯ. Фізичні навантаження підтримують загальний тонус організму та психіки. Рекомендуємо тричі на тиждень займатися спортом.
- ЕКОЛОГІЯ МИСЛЕННЯ. У Біблії є фраза — «за вірою Вашою буде Вам». Психологи пояснюють: кожен з нас спочатку будує у власній уяві своє буття, а потім його реалізує. Тобто кожен є ковалем власного щастя і нещастя теж. Іншими словами: якщо хочеш бути щасливим — будь. Рекомендуємо попри все вишукувати ресурси радості, те, що зазвичай робить щасливим. Риболовля, розмова з дружиною, дітками, друзі, природа, подорож, книга, молитва, спорт, музика, творчість… У світі багато чого є прекрасного. Треба знову навчитися усміхатися, дихати на повні груди, за себе й за тих, хто вже не з нами.
- НІ — ЗГУБНИМ ЗВИЧКАМ! Ні — залежності. Користуйся ресурсами, які покращують якість життя. Негативні ресурси — наприклад, алкоголь, не розв’язує проблем, а лише формує залежність, отруює нервову систему й життя. Алкогольна залежність — глухий кут. Алкоголь не вгамує психологічний біль, а лише змінить стан свідомості, введе в ілюзію спокою через одурманення мозку.
Кажуть, лікує душу, що зазнала болю — час, людське розуміння, доброта й фахівці-психологи.
