Про це в коментарі АрміяInform розповів боєць батальйону безпілотних систем 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона калина» Владислав, який щойно повернувся на службу…
Сьогодні в меню: вінегрет, сирний суп, гречка з курячою підливкою і вчорашній шашлик…
До служби в армії 25-річний киянин Богдан лише картоплю вмів почистити. А нині від його кулінарних здібностей і фантазії залежить настрій невеличкого колективу, який виконує бойові завдання неподалік населеного пункту Оріхове, що на Луганщині.
– Я неодружений. Раніше, коли жив з мамою в Києві, про що поїсти, навіть і не замислювався. Завжди знав, що прийду додому, а там все готове. Максимум – скрипну дверима холодильника, де є все «їстівне ельдорадо». Та що гріха таїти, від мами переїхав у окрему квартиру, і те ж саме. Пішов у супермаркет, купив усе готове, – розповідає Богдан.
Він на війні з весни 2020-го. Це перший контракт Богдана. Свого часу пройшов строкову службу в одній з військових частин забезпечення. Відслужив, повернувся додому. Та минуло два місяці й хлопець знову пішов до армії. Але контракт підписав з тією частиною, яка найближчим часом заходила в ООС, на війну. Це було принципово, каже хлопчина: «Я відслужив строкову і зрозумів: моє місце на передньому краї російсько-української війни».
– Підписав контракт, пройшов підготовку в навчальному центрі в Десні і попав сюди, на передок. Це моє рішення. У мене тут чудовий колектив, хороший командир, вірні друзі-побратими, – ділиться Богдан. – Два місяці тому командир сказав, що я буду кухарем. Та який з мене кухар, якщо у своєму житті я лише бараболю чистив і зовсім не тямлю у цій справі. Він сказав: «Нічого, розберемося, навчимо». Показали, як крупи варити, скільки води додавати, як сало нарізати й приправами не зловживати.
Ось вже два місяці Богдан годує хлопців. Щоранку встає за півтори-дві години раніше від усіх і готує.
Окремим абзацом хочу сказати про місце, де працює кухар.
Здавалося б, війна, передок, один з флангів взводного опорного пункту. Про які вподобання чи побажання, де поїсти, може йти мова, головне – безпека. Хлопці для їдальні облаштували потужний схрон – приємний, чисто прибраний (тут так завжди, нас не чекали. – Авт.), на глибині близько 5 метрів. Стіни дбайливо обшиті утеплювачем, на кухні кожен предмет побуту має своє місце. На відстані очей середньостатистичного зросту відвідувача у 1,75 метра на стіні красується вишиваний рушник, дитячі малюнки, обереги і щирі некаліграфічні побажання добра, миру і перемоги.
Кожна дощечка, виделка, каструля, мийний засіб, ганчірка… – все спокійно спочиває й чекає господаря.
– Починав з елементарного, тепер все знаю сам і можу навчити будь-кого куховарської справи. Важливо в цій роботі – настрій, позитивна енергетика, і, що б ви думали. Правильно – прагнення перемогти у війні, міцно тримаючи ніж, половник і купу приправ в обоймі. Я, доки не став сюди, до кухарського столу, думав: «Є поїсти – добре, немає – переб’ємося тушняком чи мівіною якоюсь. Та так довго не протягнеш. Робота кухаря – щастя і сила підрозділу», – впевнений Богдан, який зранку куховарить, а вдень, як і інші, чатує на посту та спостерігає за ворогом.
– На замовлення не готую, що буде завтра чи післязавтра, теж не знаю. Зранку прокидаюсь і по ходу вирішую, що сьогодні їстиме підрозділ. Якщо хтось просить чогось до смаку, можу вгодити, якщо встигаю. І швидко біжу на пост. Правда, готувати вмію ще не все. Ось волонтери нам якось дві курки передали, що з ними робити не знав. Я ж звик їх смаженими їсти. А командир наш, Іванович, каже – давай я приготую. Приготував смачно, поїли, – каже кухар.
Богданові ще 2 роки до завершення контракту. Не знає, продовжуватиме, чи ні. Але каже, якби він закінчувався завтра чи, приміром, за місяць, то однозначно продовжив би. «Мене тут все влаштовує, я тут свій серед своїх», – говорить хлопець.
– Армія для мене – це велика і дружна родина побратимів. Я тут не заради УБД, не заради грошей. Я хотів перевірити себе на здатність бути чоловіком і цю перевірку пройшов. Правда трохи інакше все уявляв. Думав приїду, а тут – перестрілки, бої. А нам командир каже: «…Так, треба вкопатися, укріпитись для власної безпеки, а тоді вже воювати». Мудрий він у нас, нічого не скажеш. Певно у цьому і є успіх нашого бойового колективу. Слава Україні, ми тут до Перемоги!
