Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Зі своїм співрозмовником я зустрічаюся у Центрі дозвілля – так тепер називають клуб окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
– Володимир, позивний «Професор», – відрекомендовується він мені.
За військовою спеціальністю Володимир Гордійченко старший навідник самохідної артилерійської установки 2С1 «Гвоздика», у цивільному житті викладав філософію студентам, а за улюбленим хобі – художник.
Наше знайомство у фоє клубу відбувається просто під однією з його робіт, на якій зображена Конотопська битва – один із ключових епізодів московсько-української війни 1658-1659 років.
– В історичній ретроспективі наше військо має чимало звитяг, а саме ця битва є надзвичайно цікавою на тлі нинішніх російсько-українських відносин, – розповідає Володимир. – Ми довели тоді й доводимо сьогодні, що так зване споконвічне прагнення українців до союзу з Росією є штучним великодержавним міфом.
Ми продовжуємо екскурсію клубом. Глядацька зала, кімната бойових традицій, кімната дозвілля і навіть сходові переходи між поверхами розмальовані Володимиром. Він багатожанровий художник: Петриківський розпис, батальні сцени, пейзажі, портрети та навіть картини у стилі фентезі. Його роботи різноманітні, але їх об’єднує одне – всі вони про Україну. Про її історію. Про її захисників.
– Так вже вийшло, що довелося стати саме військовим художником, – усміхається Володимир. – Що бачу, те й малюю, а у армії я вже п’ятий рік.
Чоловік зізнається – своєю творчістю він намагається передати всю силу і красу українського військового колориту, частиною якого є нині й він сам.
– Я відображую його так, як бачу і відчуваю його особисто, – говорить він. – І всі свої відчуття я намагаюся передати іншим. Пропоную глядачеві власне сприйняття не тільки минулих, а й сучасних історичних подій, у яких ми всі сьогодні беремо участь.
Ще в юності свій художній талант Володимир підкріпив відповідною освітою – закінчив художньо-графічний факультет Московського університету мистецтв. Але на цьому не зупинився – згодом став студентом філологічного факультету Запорізького державного університету. Після нього вивчав філософію у Київському університеті ім. Тараса Шевченка. Потім отримав ще й диплом історика, закінчивши Київський національний педагогічний університет ім. Драгоманова. Всього ж у старшого навідника грізної бойової машини чотири вищі освіти.
– Міг би ще вчитися та встановити рекорд для книги Гіннесса, але вирішив, що досить, і пора вчити інших, – усміхається Володимир.
Повістку до війська 53-річний викладач філософії Запорізького національного технічного університету Володимир Гордійченко отримав 21 січня 2015 року.
– Якраз четверта хвиля мобілізації розпочалася, – пригадує Володимир. – Мої студенти пішли. А я зброю тримати вмію, то ж і пішов за ними. У підрозділі швидко дізналися про мою роботу на «гражданці», то ж отримав відповідний позивний – «Професор».
У війську своє хобі він проявив відразу ж – у вільний час почав робити замальовки повсякденного солдатського побуту, портрети товаришів по службі. Але найбільше Володимиру подобалося розписувати прапори.
– Я навчився їх оформляти за своїм певним стандартом: наношу на прапор військову символіку, підбираю гасло – якийсь вірш чи цитату видатного українського діяча, – розповідає Володимир. – Мені подобається, хлопцям також. Щось зі своїх робіт роздаровую, щось залишаю у себе.
За роки служби у Володимира зібралося близько сотні таких полотнищ. У 2019 році до Дня Українського Прапора у Запорізькому обласному краєзнавчому музеї відбулася тематична виставка, на якій були представлені прапори бойових бригад, привезені з фронту. На цьому заході Володимир презентував 10 своїх робіт.
– Це не перша моя виставка, – розповідає художник. – Колись я серйозно займався карикатурою. Мав безліч публікацій в газетах та журналах. Кілька моїх робіт попали на міжнародну виставку до Монреалю. Призів за них я не отримав, але все одно вважаю це визнанням.
У 2009 році до виставки, присвяченої 200-річчю з дня народження Миколи Гоголя, студенти Запорізького національного технічного університету виліпили 20 носів героєві повісті «Ніс» Миколи Гоголя. Основним стрижнем виставки став ніс майже у повний людський зріст, виготовлений з пап’є-маше викладачем Володимиром Гордійченком з метою прищепити студентам любов до літератури.
Ще одну виставку власних робіт Володимир планував провести цього року у художньо-меморіальному музеї імені Іллі Рєпіна в місті Чугуїв, на малій батьківщині видатного художника. На жаль, через карантинні обмеження, захід довелося перенести.
– Я не картини малюю, я пишу історію України, – говорить Володимир. – У художньому музеї мого рідного Запоріжжя є вже близько двох десятків моїх робіт. Приємно, що у мистецькій скарбничці українського народу поруч із картинами Івана Айвазовського, Марії Приймаченко та інших видатних художників є і мій внесок.
