Як відомо, щойно розпочався вже 6-й чемпіонат з футболу Ліги учасників АТО. Ліга зародилася ще на початку війни на Сході держави, коли додому почали повертатися перші ветерани, й у пам’ять про загиблих побратимів вони заходилися організовувати різноманітні спортивні заходи. Та, крім Ліги та її офіційних змагань, у різних регіонах України в пам’ять про загиблих і померлих учасників бойових дій проводять десятки, а то й сотні змагань і турнірів місцевого рівня.
Попри примхи осінньої погоди та дощі, що час від часу накривають територію країни, на Житомирщині спромоглися вирвати у природи кілька годин бездощів’я та провести такі футбольні змагання. Це був Чуднівський міський турнір з мініфутболу пам’яті учасника бойових дій Василя Данилюка.
Василь Данилюк — уродженець Чуднова, який брав участь у бойових діях на Сході країни, нагороджений державними нагородами. Молодий майор був командиром групи окремого загону спеціального призначення. Перемагаючи ворога, він не зміг побороти підступну хворобу. Бойовий офіцер раптово захворів на важке онкологічне захворювання й цього року, 17 квітня, 30-річного Василя Данилюка не стало. В пам’ять про земляка у Чуднові було вирішено започаткувати футбольний турнір, оскільки Василь любив цей вид спорту й займався ним.
Турнір відбувся на стадіоні «Тетерів». Через карантин, пов’язаний з пандемією COVID-19, глядачів було обмаль — лише близькі й друзі покійного офіцера.
Виконувач обов’язків Чуднівського міського голови Сергій Костяков привітав учасників з початком першого міського турніру з мініфутболу пам’яті учасника бойових дій Василя Данилюка та побажав легкої гри й перемоги.
У футбольній баталії зійшлися шість команд — столичні команди ФК «ЛІВ-КОМФОРТ», «Ліон», «Омега», команда районного відділення поліції (м. Чуднів), команда с. Карпівці, а також команда однокласників Василя Данилюка.
У запеклій боротьбі всі призові місця здобули кияни: «золото» вибороли футболісти з «ЛІВ-КОМФОРТ», «срібло» — «Омега», «бронза» дісталася команді «Ліон».
Згадуючи земляка й побратима, який пішов з життя у розквіті сил, учасники турніру зазначили, що лише рік тому Василь за 1 годину 34 хвилини та 52 секунди подолав півмарафон. Тоді він не знав, що попереду найважчий у його житті марафон — марафон за власне життя, який йому, на превеликий жаль, здолати не вдалося…
