Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Сумщина. Спільні навчання прикордонників і підрозділів тероборони. Серед захисників краю — завідувач науково-дослідного відділу Національного заповідника «Глухів», волонтер гуманітарної місії «Чорний тюльпан» Юрій Коваленко. Він добровільно зголосився пройти вишкіл, хоч має за плечима військову службу. І не пошкодував, бо здобув потрібні знання та практикум, аби дати відсіч будь-якому ворогу.
Скільки часу ноги ходитимуть, а руки триматимуть зброю, стільки відвідуватиму навчальні збори тероборони
Знайомимося ближче. Юрій Олександрович закінчив історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка за фахом «археолог». Має і військовий вишкіл — строкову службу, після якої ще 5 років будував аеродроми у складі інженерного батальйону.
На збори підрозділів тероборони потрапив уперше. Сам попросив, аби його з роботи офіційно відправили на вишкіл. Хотів подивитися, які знання дають захисникам, який рівень підготовки там отримують. Каже: всі сподівання виправдалися. Навіть ознайомили з роботою спецпідрозділів.
— Ми відпрацьовували дії, спрямовані на контроль прикордонного режиму, зокрема огляд транспорту й людей із залученням спеціальних собак, натренованих на пошук зброї та вибухівки. Проводили спільне патрулювання прикордонників і бійців територіальної оборони на напрямках імовірного вторгнення. Під час навчань відпрацьовували боротьбу з диверсійно-розвідувальними групами, іншими озброєними формуваннями, посилення охорони критичних об’єктів та органів державної влади. Приміром, нас учили, як правильно діяти під час захоплення адмінбудівель на основі подій, що відбувалися у 2014 році на сході України, — поділився Юрій Коваленко.
Юрій Олександрович зауважив, що значно поліпшив свої знання та вміння у військовій справі. Запевнив: скільки часу ноги ходитимуть, а руки триматимуть зброю, стільки відвідуватиме навчальні збори тероборони.
Від трупного смороду не було чим дихати…
Юрій Коваленко понад 30 років займається пошуковою діяльністю. Завдяки його групі, яка входить у Всеукраїнське громадське об’єднання «Спілка «Народна пам’ять», гідно поховано тисячі воїнів, полеглих під час Другої світової. З початком війни на сході об’єднання започаткувало гуманітарну місію «Чорний тюльпан» у складі цивільно-військового співробітництва ЗС України. Юрій Олександрович пройшов тренінг «Вступ до судово-медичної ідентифікації та роботи з людськими залишками».
Коли перетнули лінію зіткнення, було відчуття, наче потрапили у фільм жахів. Навколо від трупного смороду не було чим дихати. Рештки тіл — наче кіношні ляльки. Спалена техніка. Ми ходили, і в голові не вкладалось, що все це насправді.
Починаючи з вересня 2014-го, він неодноразово бував за лінією бойового зіткнення, аби вивезти останки полеглих на підконтрольну Україні землю. Волонтери докладно вивчали місця, де знаходили наших воїнів, збирали предмети, які були поруч з полеглими. Хрестики, мобільники, документи, сім-картки, посвідчення на видачу зброї… Найменша зачіпка важлива для ідентифікації тіла.
Пам’ятає Юрій Коваленко й першу поїздку:
— Ніхто з нас не знав, куди поїдемо. Знали лише, що це район Савур-Могили й Іловайська. Коли перетнули лінію зіткнення, було відчуття, наче потрапили у фільм жахів. Навколо від трупного смороду не було чим дихати. Рештки тіл — наче кіношні ляльки. Спалена техніка. Ми ходили, і в голові не вкладалось, що все це насправді. За кілька днів ми адаптувалися… Потім психологи нам пояснювали: потрібно абстрагуватися від того, що бачиш. Тобто вдаватися до самонавіювання, що це все не правда. Ніщо інше не допомагало: ні маски, ні рукавиці. До речі, перед поїздкою ми хотіли застрахуватися. Нам усі відмовили.
Гуманітарна місія «Чорний тюльпан» евакуювала майже 900 тіл
Юрій Олександрович особисто вивіз 150 тіл полеглих в АТО воїнів на нашу територію. Каже, що пам’ятає в обличчя кожного, як і кожен випадок. Якщо назвати прізвище, зможе до дрібниць розповісти історію загиблого, де його знайшли, як той лежав, що з ним сталося. Деколи може розповісти навіть більше, ніж ті, хто був з ним поруч у момент загибелі. Загалом гуманітарна місія «Чорний тюльпан» евакуювала майже 900 тіл.
Перед першою поїздкою волонтер буквально на секунду ввімкнув комп’ютер і побачив запит про безвісти зниклого. Прізвище та по батькові йому відразу впали в очі — Зигмундович.
— Ми виїхали й у перший день потрапили під обстріл. Зрозуміли, що опинилися на війні. Два бойовики нас супроводжували. Був мандраж, бо ніхто з нас не знав, як відреагує на побачене. Соромно буде перед друзями за те, якщо раптом не витримаєш. Підходимо до ями, де потрібно відкопати тіла загиблих. Початок вересня 2014-го. Спека неймовірна, температура сягала градусів 25–30. Ми докопали до целофанових пакетів. І раптом звідти як дало смородом. Я думав, що просто впаду сам у ту яму. Бачу, товариш не в найкращому стані. Тримаємося й не подаємо знаку. Дістаємо перше тіло. Дивлюсь, а з кишені стирчить ланцюжок. Поліз у кишеню, витягую посвідчення МВС. Відкриваю документ, і що я бачу? Це ж той хлопчина, запит по якому читав увечері перед поїздкою, — розповів Юрій Коваленко.
Щойно волонтер повернувся з поїздки, в інтернеті знайшов детальні відомості про загиблого. Ним виявився Олексій Зигмундович Горай, який загинув 29 серпня 2014-го під Іловайськом. Героя поховали 24 вересня 2014 року. З того часу фото Олексія стоїть на робочому столі волонтера.
Чи може бути в нинішніх умовах інша думка, ніж вчитися захищати свою країну?
Його група об’їздила практично всі гарячі точки, де відбувалися боєзіткнення. Кожне село, кожну розбиту хату облазив десятки разів.
— Моїм завданням було через Станицю Луганську дістатися до Луганська. Наша машина переїхала міст, який за нами підірвали. Утворилася дірка. Мізерна можливість повернутися назад цим же мостом. Бойовики кепкували з нас, мовляв, це змусить нас лишитися у них. Ми обміряли діру й ризикнули — нам удалося подолати міст. Наступного дня бойовики запропонували через той самий міст перевезти нашого полоненого. Хлопчина був з обмороженими ногами, бо пролежав у посадці три доби, — пригадав Юрій Коваленко.
За словами пошуковця, місцевості поблизу Донецька й Іловайська вони відпрацювали майже на 100 відсотків, а от Луганськ дуже слабо. Їм дозволяли вивозити тіла, але не дозволяли працювати на місцях. Пояснити подібне волонтер не може й каже: на тому боці не бачив адекватних людей. Жодного. Соціальне дно.
Напружена робота з пошуку загиблих відбилася на здоров’ї волонтерів. Троє учасників гуманітарної місії дістали інфаркти. Іван Федорович Олексієнко помер буквально за кілька діб після їхнього повернення. Його дружина отримувала посмертно відзнаку начальника Генштабу. Інший 33-річний переніс уже два інфаркти. Нещодавно робили шунтування ще одному учасникові.
Робота Юрія Коваленка відзначена відзнаками начальника Генерального штабу ЗС України «За заслуги перед Збройними Силами» та Президента «За гуманітарну участь в АТО», медаллю УПЦ «За жертовність і любов до України». У Глухові на Сумщині він ініціював відкриття першого в Україні музею гуманітарної місії «Чорний тюльпан».
Юрій Олександрович займає активну громадянську позицію й готовий будь-якої миті стати на захист рідного краю та української землі:
— Чи може бути в нинішніх умовах інша думка, ніж учитися захищати свою країну? Мене ніхто не викликав, я сам прийшов у військкомат. Не розумію тих, хто ходив у вишиванках і кричав про патріотизм, а у разі вручення їм повісток казали: «От як прийдуть вороги до мого села чи міста, от тоді й захищатиму…» Я не засуджую. Мені просто неприємно з ними спілкуватися.
Фото — з особистого архіву Юрія Коваленка
