Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Як ми вже писали, 4 жовтня у Києві відкрито пам’ятник Петру Болбочану. Ідея його створення прийшла Роману Ковалю, президенту ІК «Холодний Яр», ще 5 років тому.
Його реалізацією зайнялися керівниця проєкту «Українська історія в камені» Оксана Пономарьова і громадська спілка «Музичний батальйон». До цього об’єднання входять митці, музиканти. В їхньому активі – численні поїздки на фронт, концерти на передовій.
На пам’ятник вдалося зібрати 302 790 гривень за півтора місяця завдяки небайдужим українцям з усього світу.
Власне, зайнялися створенням бюсту в червні 2020-го. Спочатку його виготовили з гіпсу. Про те, наскільки ретельно працював скульптор, говорить кожна дрібниця: навіть розмір гудзиків на френчі й відстань між ними.
Потім відлили бронзовий бюст і дошку. Архітектори переробили постамент, на якому до 2008 року стояло погруддя одного з більшовицьких катів, причетних до організації Голодомору – Станіслава Косіора.
Тепер на тому місці стоїть пам’ятник одному з героїв боротьби за незалежність України.
– Особливою заслугою вважаю те, що вдалося підняти інформаційну хвилю в суспільстві. І я бачила, як змінюється ставлення до Петра Болбочана: від питань «хто це такий?» – до усвідомлення значущості цієї фігури. Ми акцентуємо особливу увагу на його ролі у звільненні Криму від більшовиків навесні 1918 року і в створенні армії УНР, – розповідає Оксана Пономарьова.
Події столітньої давності досі викликають численні суперечки істориків і в суспільстві.
Тоді мало хто чітко розумів, що саме необхідно для створення незалежної України. Але ті, хто пройшов Першу світову війну, чітко розуміли одне – без регулярної армії немає і не може бути держави.
Серед офіцерів Російської імператорської армії, які сприйняли ідею створення незалежної України, був і Петро Федорович Болбочан.
Народився він 5 жовтня 1883-го у селі Гіджево Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині село Ярівка Хотинського району Чернівецької області) в родині молдавського православного священника Федора Олексійовича Болбочана і його дружини Єлизавети Григорівни.
Закінчив Кишинівську духовну семінарію, але його не спокусила кар’єра духовної особи, і він вступив до Чугуївського юнкерського піхотного училища, яке у 1909 році закінчив по 1-му розряду.
6 серпня того ж року, після закінчення курсу наук, найвищим указом проведений у підпоручика у 38-й піхотний Тобольський полк Російської імператорської армії.
Першу світову війну зустрів на посаді полкового ад’ютанта. Командував ротою, розвідпідрозділом, кулеметною командою. Після поранення – став начальником обозної команди, (заступник з тилового забезпечення. – Ред.).
Після більшовицького жовтневого перевороту восени 1917-го Петро Болбочан з патріотично налаштованих українців організував 1-й Республіканський український піхотний полк. Він увійшов до складу Другої Сердюцької дивізії у Києві. Бойове хрещення полк отримав, придушуючи більшовицьке повстання на заводі «Арсенал» у січні 1918 року. Після захоплення Києва більшовиками прикривав відхід частин армії УНР, воюючи як ар’єргард.
Наприкінці зими 1918-го з розбитих частин УНР створено Запорізький загін, а потім на його базі – Запорізька дивізія. Болбочан став у ній командиром полку. Підрозділ під його орудою відзначився в занятті Полтави і Харкова (березень-квітень 1918). Після успішних дій Запорізька дивізія розгорнута в корпус. Болбочан став командиром 1-ї її дивізії.
10 квітня 1918 року, на наступний день після переформування дивізії в корпус, штаб запорожців одержав від військового міністра Олександра Жуковського секретний усний наказ Ради народних міністрів УНР. Згідно з наказом, слід було виділити з корпусу окрему групу на правах дивізії, під командуванням Болбочана. Йому поставлено стратегічне завдання: випереджаючи німецькі війська на лінії Харків-Лозова-Олександрівськ-Перекоп-Севастополь, захопити Кримський півострів, зокрема місто Севастополь, які були під контролем червоних. Кінцевою метою операції мав стати Чорноморський флот, дислокований у Севастопольській бухті, який планували ввести до складу збройних сил УНР. Групі Болбочана ставилося і завдання захопити військове обладнання та майно кримських портів.
Ситуація ускладнилася тим, що відповідно до Брестської мирної угоди на територію України увійшли німецькі частини, у яких, зрозуміло, були свої інтереси, які не враховували прагнення України.
Тому рахунок йшов не на дні – на години.
До складу Кримської групи Болбочана увійшли 2-й Запорізький полк, 1-й кінний полк імені Костя Гордієнка, інженерний курінь, кінно-гірський артилерійський дивізіон, три польові й одна гаубична батареї, бронеавтомобільний дивізіон і два бронепоїзди.
Ще одна група Запорізького корпусу мала виступити у напрямку Лозова-Слов’янськ для звільнення від більшовицьких частин Донбасу.
Прорив у Крим групи Болбочана став прикладом блискучої військової операції. Він ухвалив несподіване рішення – штурмувати укріплення, які звели більшовики, одразу, не очікуючи підходу важкої артилерії, на чому наполягав командир німецької дивізії.
Вночі 22 квітня перша сотня 2-го Запорізького полку на мотодрезинах швидко переїхала замінований Чонгарський міст і знешкодила вибухівку.
Керував операцією командир першої сотні Запорізького полку Петро Зілинський-Содоль. Для відчайдушного кидка він відібрав 20 козаків, озброєних ручними кулеметами. За ним повним ходом рухалися два бронепоїзди під командуванням Семена Лощенка і Павла Шадрука.
На кримській стороні більшовики почули перестрілку бронепоїздів із передовими заставами і відкрили загороджувальний вогонь з гармат по мосту. У цей час група Зілинського висадилася на кримський берег, закидавши артилеристів ручними гранатами. Бронепоїзди кулеметно-гарматним вогнем підтримали атаку. Піхота вибила більшовиків з окопів. З групи Зілинського не загинув жоден козак!
Незабаром через міст перейшов 2-й полк, який тут же зайняв залишені позиції.
Під час наступу взяті Джанкой, Сімферополь, Бахчисарай. Але тут в справу втрутилася політика.
Німецьке командування висунуло ультиматум Болбочану з вимогою здати зброю і покинути Крим на правах інтернованих частин. Керівництво УНР зайняло досить дивну, м’яко кажучи, позицію, заявивши, що «ніяких завдань по захопленню Криму не ставило», а за умовами Брестського миру Крим не належав до юрисдикції України. Гетьманом став Скоропадський, який орієнтувався у всіх питаннях на німецьке командування.
Болбочан змушено відступив – так блискуча військова перемога обернулася політичною поразкою.
У червні 1918 року почався наступ більшовиків на Україну. Дивізію Петра Болбочана відправили для оборони російсько-українського кордону на північ від Слов’янська. Три місяці запорожці вели виснажливі бої з більшовиками. 5 листопада 1918 Болбочан отримав звання полковника армії Української Держави.
У кінці 1918 – початку 1919 року стан УНР був критичним.
Хлібороби-демократи розробили план відсторонення Директорії від влади. Він полягав у тому, щоб за допомогою двох найбоєздатніших з’єднань української армії – Запорізького корпусу полковника Болбочана та Корпусу Українських січових стрільців полковника Коновальця – встановити на Україні військову диктатуру.
Але цього не сталося. Петра Болбочана було звинувачено у змові проти головного отамана Петлюри, заарештовано і розстріляно 28 червня 1919-го.
Технологічно-оборонний стартап AIM Defense з австралійського Мельбурна уклав контракт з Військово-повітряними силами країни на постачання лазерних установок для боротьби з безпілотниками.
Згідно з указом Президента України Володимира Зеленського № 143/2022, хвилина мовчання проводиться щодня о 9:00, її оголошують у всіх засобах масової інформації.
У ніч на 29 березня противник завдав потужного ракетного-авіаційного удару по об’єктах паливно-енергетичного сектору України, застосувавши різні типи ракет та ударні БПЛА. Усього ворог задіяв 99 засобів повітряного нападу, з яких 84 були знищені українськими захисниками неба.
У Черкаській області внаслідок ракетного обстрілу рф є влучання по об'єкту енергетичної інфраструктури.
Загалом протягом ночі та під ранок сили протиповітряної оборони знищили над Дніпропетровською областю 24 повітряні цілі.
Протягом минулої доби, 28 березня, противник вкотре обстрілював Херсонщину, внаслідок атаки 1 людина загинула, ще 8 — дістали поранення.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…