На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
25 вересня свій останній політ здійснив військовий літак Ан-26Ш, на борту якого перебувало 27 осіб: 20 курсантів Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та 7 членів екіпажу навчальної авіаційної бригади, розташованої в Чугуєві. Більшості з них не було й 20 років, найстаршому – 42. Усі вони мріяли лише про небо…
«Досконало знав цей тип літаків»
За штурвалом літака Ан-26Ш перебував 30-річний командир авіаційного загону транспортної авіаційної ескадрильї навчальної авіаційної бригади, льотчик ІІ класу майор Богдан Кишеня. За плечима пілота більше ніж 700 годин нальоту. Він змалку мріяв про небо та літаки. Щодо вибору майбутньої професії Богдан ні хвилини не вагався. У 2007 році вступив до Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Після випуску розпочав військову службу в Мелітополі. А 2008-го перевівся до рідного Чугуєва в навчальну авіаційну бригаду, де розпочав готувати курсантів.
– Це був справжній професіонал, досвідчений льотчик. Він досконало знав цей тип літаків, також освоїв Іл-76МД. Того дня здійснив п’ять вильотів, шостий став останнім у житті. У Богдана залишилися дружина та син, якому незабаром має виповнитися лише 4 рочки. Ми всім нашим колективом завжди їх підтримуватимемо, – розповів командир ескадрильї майор Павло Балаєв.
Поховають командира загону в Чугуєві.
«Штурман-інструктор від Бога»
Разом з ним у літаку перебував його товариш – штурман авіаційного загону транспортної авіаескадрильї капітан Олексій Остапенко. У свої 28 років молодий офіцер мав понад 700 годин нальоту. Він неодноразово підіймався у небо з курсантами. За час служби підготував не один десяток штурманів.
– Олексій – штурман-інструктор від Бога. Міг навчити будь-яким тонкощам підопічних. Він жив своєю професією і досконало знав її. За порадою до нього зверталися й старші за віком штурмани-інструктори, – пригадує товариш Олексія капітан Єгор Грисюк.
Капітан Олексій Остапенко ніколи не зупинявся на досягнутому, завжди намагався вдосконалюватися. 2014-го успішно закінчив курси штурмана літака Су-27М. За словами товаришів, він увесь час проводив біля літака, спілкувався з курсантами, навчав їх тому, чого не дають підручники. Хто знав Олексія, запам’ятали його відкритим, цілеспрямованим і чуйним. У нього залишилися дружина й семирічна донька.
«Вчора моє серце завмерло…. Я не можу досі повірити, що тебе поруч немає і ніколи не буде. Ти найкращий тато на світі, ти найкращий чоловік на землі, ти все, що у нас було. Ти назавжди у нас в серці», – написала в соцмережі вдова Олексія Олена Остапенко.
«Найбільше його манило небо»
Другий штурман корабля 28-річний капітан Дмитро Добреля був випускник Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Офіцер розпочав службу льотчиком авіаційної ланки у бригаді тактичної авіації в Миргороді. Закінчив курси фахівців груп бойового управління, а також курси льотчика літака Су-27. У 2018 році перевівся до Чугуєва, де продовжив службу на посаді другого штурмана корабля.
За словами його колег, до бригади він прийшов відносно недавно, але швидко потоваришував з новим колективом. Дмитро не уявляв свого майбутнього без літаків. Був дуже хорошою людиною, ніколи не відмовляв у допомозі. Сам же у вільний час займався програмуванням – це було його друге захоплення після літаків. Але небо його манило сильніше.
Поховають Дмитра в Харкові, звідки він родом.
«Мудрий та розсудливий»
Такі риси характеру, на думку товаришів по службі, мав бортовий авіаційний технік старший лейтенант Олег Козаченко, який також перебував на борту Ан-26Ш увечері 25 вересня.
Сорокарічний військовослужбовець завжди був готовий допомогти порадою молодим колегам і передати їм свій досвід, набутий упродовж 22-х років військової служби.
– Спочатку подумає, а потім лише відповідає на якісь запитання, – пригадує його товариш по службі. – Саме таким і має бути борттехнік. Молоді армійці тягнулися до нього, бо кожного готовий був вислухати, щоб поправити їхні судження та додати свої думки. Адже літак – це, як велике місто, щодня якась деталь із мільйона комплектуючих старіє, якийсь механізм слід терміново замінити, а інший – лише відправити на легкий ремонт. Із цим всім він добре розбирався. Тому за свої професійні навички мав класну кваліфікацію «майстер».
У 2014-му Олег Михайлович попросився в район бойових дій на Донбас. Декілька місяців боровся з окупантами, і за це має Президентську та відомчу відзнаки за участь в АТО – головні, на його думку, нагороди в житті.
До речі, Олег родом із Чернігівщини. Військову службу розпочав на Миколаївщині, а після скорочення ракетної частини, у 2000-му продовжив службу в Чугуєві в авіабригаді. Спочатку був контрактником, а після службових успіхів і заочного здобуття вищої освіти в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба йому присвоєно офіцерське звання.
– Харківщину вважав малою Батьківщиною, бо саме тут зустрів своє кохання – харків’янку Марину Миколаївну. Пізніше, у 2013-му, в них народився син Матвій. Усім товаришам по службі його бракуватиме. Щодо сім’ї, то ми як зможемо допомагатимемо їм, – каже командир загону.
Планують його поховати на Харківщині.
«Наш орел»
Так по-дружньому називали старшого лейтенанта Ашрафа Мсуі в Чугуївській навчально-авіаційній бригаді, де він служив штурманом корабля авіаційного загону пошуково-рятувального забезпечення транспортної авіаційної ескадрильї.
Попри своє танзанійське походження, він завжди гордо називав себе українцем, а в рідному Харкові, де народився і виріс, брав участь у численних конкурсах із вивчення рідної мови. За словами його мами Римми Мхавілла, хлопець змалку мріяв про військо. У старших класах – остаточно вирішив стати армійським льотчиком та далі робив все, аби реалізувати цей задум.
Ашраф у 2012-му вступив на льотний факультет Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
Прагнення бути першим сприяло тому, що в лютому 2017-го він з дипломом із відзнакою завершив навчання у видовому виші та, як відмінник, отримав право обрати місце подальшої служби. Ашраф попросив направити його до Чугуєва.
– Позивний «Орел» якось швидко закріпився за ним, бо його складне ім’я в перші дні знайомства ми не пригадували, – каже друг по службі. – Дуже веселий, комунікабельний та енергійний – таким він був і залишиться в наших серцях.
Усі, хто знали його, кажуть, що він чудово виконував сучасні українські пісні, а перед вильотами різними жартами піднімав настрій усій ескадрильї.
– Ашраф – патріот України, – говорить Римма Вікторівна. – Найкращий. Цю страшну втрату важко зрозуміти та усвідомити. Ми його ніколи не забудемо.
Його поховають у Харкові поруч із іншими членами родини.
«Рятівник»
Старшого бортового механіка прапорщика Олега Широчука більшість називала «Рятівником», бо в юності він кілька років прослужив у ДСНС. Тому в календарі мав дві професійні дати. Та на святкування в нього особливо часу не вистачало. Адже був батьком-одинаком і виховував сина Андрія.
– Дуже порядна та відповідальна людина, – говорить про нього армійський друг офіцера Олексій. – Життя його покрутило, але він ніколи не скаржився на щось чи когось. Його волинський акцент та особливі регіональні традиції подобалися всьому нашому колективу. А як він умів колядувати!
У вільні хвилини Олег любив розповідати про досягнення сина. Його успіхами він дуже пишався. У колективі розділяли з ним його безмежну радість.
– Андрію вже 14 років і він любить займатися спортом. Хоча чемпіоном не став, однак у школі авторитетом користується. Та головне, що син ще два-три роки тому визначився з професією і наразі готується до вступу в Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Хоче бути військовим авіатором, як батько, – розповів про сім’ю Широчуків Олексій.
До речі, нині дружний колектив авіазагону пошуково-рятувального забезпечення транспортної авіаційної ескадрильї вирішує, як саме допомогти синові Олега Миколайовича. В пам’ять про товариша вони хочуть посприяти, щоб Андрій таки здійснив свою мрію та порадував там, на небесах, батька.
За попередніми даними, прапорщика Олега Широчука поховають у місті Любомль Волинської області.
«Сергійович»
– Так поважно називали старшого повітряного радиста прапорщика Євгенія Іванова – найстаршого з членів екіпажу Ан-26Ш, що розбився неподалік Чугуєва.
– Йому було 42 роки, він мав за плечима майже 24 роки військової служби, – пригадує армійський товариш. – Та своїм віком він, як кажуть, ніколи не користувався. Нарівні з молодими виконував нормативи з фізпідготовки та перебував чи в не найкращій спортивній формі в ескадрильї. Адже активно бігав, піднімав гирі, а взимку – грав у місцевій хокейній команді «Альянс».
Євгеній родом із Чугуєва, чим дуже пишався. Адже слобожанські козаки в різні роки гідно боролися з ворогами. Він довго добивався того, щоб і його направили до району проведення АТО. Зрештою, йому це вдалося.
Варто сказати, що вся сім’я прапорщика Євгенія Іванова є спортивною. Дружина Олена працює в Чугуївській дитячо-юнацькій спортивній школі, а тринадцятирічний син Андрій захоплюється футболом.
За успіхи в службі кілька років тому Євгенію видали ордер на службове житло. Це він вважав головним досягненням і використовував серед цивільних друзів як рекламу служби за контрактом. Трьох земляків він таки переманив до бригади.
Поховають прапорщика Євгенія Іванова в місті Чугуєві.
Фото з соцмереж та архіву бригади
