Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
Більшість російських історичних наративів мають чіткий політичний наслідок. Їх використовує Кремль для того, щоб обгрунтувати свою агресію проти України. Одним із таких меседжів російської історичної пропаганди є теза про те, що Росія – наступниця Київської Русі. Та чи насправді це так? Пропонуємо детальніше розібрати цей міф.
Російська версія вікіпедії визначає таку послідовність правонаступництва: «Древнерусское государство (Киевская Русь) – Удельные княжества – Русское царство – Российская империя – Советский Союз – Российская Федерация». Ця теза особливо часто звучить у російських соцмережах. Її розписують так, що Київ за часів Київської Русі був містом на краю держави, бо географічний центр Русі містився в районі між Смоленськом і Москвою. Значення Києва для Київської Русі, мовляв, переоцінене, бо місто завоювали Рюриковичі вже після створення Держави Русі зі столицею спочатку в Ладозі, а потім у Новгороді. Навіть із входженням Києва до складу Русі, провідна роль у державі все одно залишалася за Новгородом, який поступився впливом тільки Володимиро-Суздальському князівству і його містам. За цією тезою, Київ користувався статусом столиці тимчасово та з перервами, його приходили завойовувати з Ладоги або Новгорода – випадків завоювань у зворотному напрямі не було.
Стосовно самого поняття «Київська Русь», то російські історики часто вказують на те, що ця назва помилкова, адже Київ не відразу став частиною цієї держави і з часом втратив свій статус головного міста. Тому, зважаючи на перехідний статус столиці та умовну рівність князівств, доцільніше вживати термін «Древнерусское государство» (за аналогією, що воно було попередником «Русского царства», яке також називають «Русским государством»).
Крім цього, російська пропаганда користується меседжем про «масове переселення з півдня на північ». У цій тезі йдеться про те, що внаслідок міжусобиць та зовнішніх загроз більша частина населення Київського, Чернігівського та Переяславського князівств, мовляв, переселилася на північ, засновуючи міста з тими самими топонімами, що й на півдні. Цим масовим переселенням намагаються підтвердити тезу про те, що раз населення з Києва мігрувало на північ, саме має успадкувати ту політичну історію, яка була на півдні.
Відповідно до таких тез, російська історична пропаганда стверджує, що тільки Росія гідна називатися спадкоємицею Київської Русі, а Україна та Білорусь втратили таке право. Адже тільки Росія змогла зберегти оригінальну культуру та пам’ять про період Київської Русі. Мовляв, тільки удільні князівства на території Росії змогли зберегти свою автентичність, на відміну від тих, що були на території України та Білорусі, адже ці останні пізніше були захоплені іншими державами та зазнали впливу католицької церкви та уніатства.
Хто ж насправді є спадкоємницею Київської Русі? Історична правда…
Відомий український історик Кирило Галушко дуже легко спростовує цей російський міф. Він зазначає, що у сучасній науковій літературі все, що відбувалося на теренах Східної Європи до середини Х ст. вважається гіпотетичним, якщо не підтверджено зовнішніми синхронними джерелами. Ми знаємо маршрути скандинавів по Східній Європі, але не знаємо, де територіально вживалася назва «Русь», окрім Києва. Можливо, вона була ще десь і раніше, але про це бракує джерел.
Термін «Київська Русь» справді кабінетний і його нема в джерелах. Щоправда, саме він активно використовувався в обстоюванні російської імперської схеми історії: відповідно до неї, спочатку була Київська Русь, а потім Московська. Тобто відбулося перенесення імперії. Річ у тому, що територія сучасної центральної Росії вперше була названа в джерелах «Руссю» 1238 р., у той час, коли Київ, згідно з літописом початку ХІІ ст. (попри всі сумніви в його фактажі), названий «матір’ю городів руських» від 882 р. Це для російської історичної схеми очевидний «травматичний досвід».
*За матеріали інформаційного видання «Ревізія історії. Російська історична пропаганда та Україна»
Читайте також: Чому Мазепа, Петлюра, Бандера, Шухевич стали героями в Україні
Підготувала Соломія Подільська
