Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Три роки тому молодий тракторист Сергій Прокоф’єв переступив КПП військової частини й побачив свій танк, потужну бойову машину, яку важко порівняти з іншими великими механізмами та приладами. Адже в його танку, як і в симфоніях однофамільця нашого героя, жодної зайвої чи фальшивої ноти. Все чітко та збалансовано.
Сергієві було лише 18 років. І в цьому юному віці він став навідником-оператором. Загалом за три роки воїн випробував усі танкові спеціальності й тепер є командиром танка.
— Я не можу сказати, що якась з них важча чи легша, — каже Сергій. — У кожній є своя специфіка та суть. Але завжди потрібно розуміти своїх побратимів і відчувати машину.
Та, за його словами, найважче — це домогтися, щоб люди з різними характерами змогли стати єдиним цілим не лише в маленькому, вкритому бронею, колективі, але й, так би мовити, подумки з’єднались із цією потужною машиною. Саме в такий момент військовослужбовці і зброя перетворюються на могутню бойову одиницю, яка здатна розв’язати всі завдання командира: бути одночасно каральним вогняним мечем для ворога та всеохопним щитом для наших військ.
Нині Сергій завершує свій контракт. І він вирішив спробувати себе в цивільному житті.
— Я хочу просто визначити для себе, що таке для мене армія, — розповідає він. — А для цього треба подивитися на службу з боку. Але думаю, що все ж таки повернусь, і це буде назавжди.
Командування батальйону, де нині проходить службу старший солдат Сергій Прокоф’єв, так само переконане, що невдовзі хлопець повернеться до своїх побратимів. І двері великої та дружньої військової родини для нього завжди відчинені. Україні, армії та рідному батальйонові тебе не вистачатиме, тож ухвалюй рішення і повертайся! Ми чекаємо на тебе, Сергію!
