Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
«Я змінився з позиції та йшов збирати речі, це було 6 червня, за пару годин наша колона мала виходити з району проведення ООС. І раптом – потужний вибух… удар у спину… я відлітаю… Одразу ж знепритомнів. Потім час від часу приходив до тями. Уривками пам’ятаю, як накладали джгут, як при цьому хрустіли кістки… Пам’ятаю ноші, калюжу крові й руку нашого медика, яка просила: «Юрко, тримайся, будь у свідомості»…
Наразі головний сержант взводу 28-ї бригади Юрій Середа проходить лікування у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону у Вінниці. До цього була евакуація з-під Мар’їнки, де хлопець дістав мінно-осколкового поранення, до 66-го військового мобільного госпіталю в Покровську, а потім – 5 операцій у ВМКЦ Північного регіону. У Юрка поранені обидві ноги: у правій три наскрізні та одне сліпе поранення, а в лівій осколок, пройшовши навиліт, при вході задів сідничний нерв. Тож нині хлопець пересувається лише в інвалідному візку.
– Одразу було моторошно, адже ліву ногу нижче коліна тривалий час не відчував зовсім, здається, можна було переїхати машиною, а я навіть не здригнувся б, – розповідає боєць. – А одного разу заснув, прокидаюся – і можу поворушити пальцями: за ніч чутливість відновилася. Проте поки що встати на цю ногу не можу. Водночас поступово розробляю разом із реабілітологом праву ногу, в яку вставляли стрижень. Лікарі запевняють, що за рік повністю відновлюся. Тож хоча і маю повністю посічені ноги – обов’язково повернусь на передову.
Попри те, що 23-річний Юрій поки що не здатний пересуватися без візка, хлопець дивиться з оптимізмом на майбутню тривалу реабілітацію у військовому госпіталі. Мріє про довгоочікувану відпустку. Жартує, що нарешті зустріне Новий рік недалеко від рідної домівки, адже родом він із Вінниччини. «Із 2016-го не був на Різдвяні свята вдома, двічі довелося святкувати в районі бойових дій», – зауважує боєць.
Контракт на військову службу Юрій Середа уклав у 2016 році по закінченні навчання в профтехучилищі. Рідні з розумінням і повагою поставилися до його рішення піти в армію. За освітою хлопець – кухар-кондитер, тож і планував обійняти посаду кухаря. Але склалося так, що після тримісячних курсів у навчальному центрі у Старичах став сапером. У 2017-му, після навчалки в Десні, молодший сержант Середа виконував обов’язки інструктора з вогневої підготовки в 184-му навчальному центрі. І вже у 2018 році у складі 28-ї бригади вирушив на передову.
Друга ротація в район бойових дій для головного сержанта Середи розпочалася у вересні минулого року. Окрім поранення, запам’яталася вона ще й нападом ворожої ДРГ на позиції бригади.
– ДРГ наблизилася до нас на відстань приблизно 50 метрів, майже впритул. Коли я їх засік, ворог почав працювати по сусідній позиції. Біля нас зав’язався бій. Я зрозумів, що диверсанти беруть нашу позицію в оточення, пробираючись у комишах. Доповів командуванню, що приймаю бій. Назавжди запам’ятав ту дзвінку тишу та суцільну темінь усередині бліндажа, коли навіть не чутно було, як хто дихає. А ще – чітко усвідомив свою відповідальність за підлеглих. Тоді довелося одного хлопчину взяти за барки, аби вивести зі ступору.
Того жовтневого дня хлопцям пощастило: ворожу ДРГ «викурили» з очерету перехресним вогнем з українських позицій. Ворог зазнав утрат. Загалом ротація для роти була вдалою: ніхто із бійців не загинув.
– Трохи, звісно, сумно, що останній день ротації став для мене нещасливим і я опинився на лікарняному ліжку. Проте я жодної секунди не шкодував, що пішов захищати Батьківщину. Хоч і чув неодноразово закиди на кшталт, чого я пішов до армії. Але я твердо переконаний, що краще я з хлопцями триматиму ворога на Сході країни, ніж чекатиму вдома, поки він полізе на мирну територію. І я впевнений, що все скінчиться тим, що ми їм дамо прочуханки.
