Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
Історія Олександра Васюка, який один день не дожив до свого 51-го дня народження.
28 серпня в Міністерстві оборони України Дзвін Пам’яті пролунав сорок разів, вшановуючи бійців, які загинули цього дня в різні роки внаслідок російської агресії й під час миротворчих місій.
Серед тих, кого згадували, був і старший солдат Олександр Васюк.
Кореспондент АрміяInform поспілкувався з рідними Героя.
«Лікарка з опікового центру Дніпра телефоном повідомила, що стан Саші дуже важкий…»
— Він був міцним і великим чоловіком. Зріст — метр дев’яносто. Такий високий, що часто йому не дуже зручно було у громадському транспорті… Як і більшість великих людей, дуже доброю людиною був. Торік один з його побратимів сказав, що у Саші доброти, почуття справедливості було більше, ніж ваги в ньому. Я тоді подумала: як він доречно це сказав. Мабуть, тому що я думала так, але не могла сформулювати, — розповідає дружина загиблого Вікторія Васюк.
За її словами, Олександрові було майже 50 років, коли він пішов на захист Батьківщини у 2016-му.
— Він і до цього поривався, але не виходило в нього потрапити до армії. Вийшло вже під час шостої хвилі мобілізації. Думала, він туди прагне, бо в нього любов до армії, армійської дружби. Але, як казали хлопці, у Саші це була все ж таки любов до України, — згадує Вікторія.
Жінка додає, що Олександра його власний вік не стримував, бо він бачив, що на Сході гинуть молоді хлопці.
— Казав, що до того моменту, як наш син до армії піде, маємо цю війну закінчити… Він пройшов строкову службу ще у радянській армії, де був зв’язківцем. А тут освоїв фах навідника… Потрапив на службу до 54-ї бригади ЗСУ. Знаю, в АТО у них бойові виїзди були. Останній для нього — у серпні 2016 року, на Спаса. Два місяці лишалося до демобілізації. Він мені тоді сказав: «Їдемо на роботу. Тому не телефонуй». А вранці наступного дня був дзвінок від лікарки з Дніпра, з опікового центру. Повідомили, що стан Саші дуже важкий. Знаю, що був вибух, їхній танк загорівся. Хлопці, які з ним були, лишилися живі, а він виходив останнім з танка. У Саші характер такий був, що він би не вискочив першим… — підкреслює дружина.
«Руки мав золоті — займався виготовленням меблів. Нині багато хто його згадує: Саші немає, а вироби його лишилися»
Олександр Васюк дістав 75 відсотків опіків тіла. Гелікоптером його доправили до Дніпра.
— Він був притомним. Тиждень ще його лікували. Пережив дві операції. Але вік і велика площа опіків… 28 серпня 2016 року його серце зупинилося. Ще було велике свято Успіння в той день… Похований Саша в Рівному, бо корінний рівнянин. На тому ж кладовищі, де поховані його батьки.
Вікторія розповідає, що чоловік дуже любив читати.
— Навіть зір через це зіпсував. Ходив постійно до бібліотеки… Гарним був сім’янином, любив родину. Руки мав золоті — займався виготовленням меблів, був столяром. Тому багато людей його знали. Нині багато хто його згадує: Саші немає, а його вироби лишилися.
За словами дружини, побратими Олександра Васюка з 54-ї бригади ЗСУ приїжджають до неї та сина.
— Цієї неділі знов приїдуть на могилку до Сашка. Домовилися, що останньої неділі серпня зустрічатимемось… Саші не стало 28 серпня, а 29-го у нього мав бути день народження… За рік до цього, коли він тільки починав службу, їх доправляли на Схід, і своє 50-річчя він святкував на вокзалі у Дніпрі. Вони з підрозділом чекали на потяг. Його тортом, кульками привітали волонтери. На весь вокзал оголосили, що він іменинник. Він мені телефонував тоді ввечері й казав: «Ти не уявляєш! Такого дня народження в мене ще не було! Я просто щасливий!» А от на 51-й день народження дніпровські волонтери хотіли прийти привітати його. Саша тоді був у реанімації опікового центру… Але до свого дня народження один день не дожив…
