Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
Двадцятичотирирічний сержант-контрактник Максим Бендеров, старший розвідник із полку спеціального призначення, із ким пліч-о-пліч воював, із ким ділив останній кусень хліба, кого прикривав у бою і був надійно прикритий сам, із тими і пішов у вічність — усі разом, однією ворожою міною…
Уже в юному віці Максим став справжньою легендою не лише рідної Олександрії, а й усієї Кіровоградщини. Із шести років хлопець займався панкратіоном — динамічним видом спорту, який, по суті, є міксом найкращих бойових мистецтв. За роки заняття спортом він став майстром спорту України з панкратіону, володарем чорного пояса з цього виду спорту, а крім того — майстром спорту України з рукопашного бою та майстром спорту міжнародного класу з військово-спортивного багатоборства. Також Максим Бендеров був срібним призером Чемпіонату Світу, чемпіоном Європи (2007 р.), срібним призером Чемпіонату Європи (2006 р.), багаторазовим чемпіоном України з військово-спортивного багатоборства, рукопашного бою та панкратіону. А ще він любив життя й вчив його любити оточуючих.
— У Максима було дуже багато друзів, — говорить тренер Костянтин Ліщенко, який тренував спортсмена від самого початку, з шести років. — Він завжди був центром, лідером. Згуртував навколо себе зовсім різних людей, об’єднавши спільними думками, спільними емоціями. Коли його не стало, нас зібралося понад трьохсот осіб і ми вирішили зробити все, аби тепер, коли Максима немає з нами, наша велика група різних людей не розпалася, щоб ми й надалі зустрічалися в пам’ять про нашого справжнього друга…
Максим Бендеров не лише постійно тренувався сам, а й тренував інших. Головним напрямком його тренерської роботи були маленькі спортсмени. Не дивлячись на свій зовсім молодий вік, юнак проявив найкращі риси педагога, чудово знався на психології, умів не примусити дітей займатися спортом, а вчив їх його любити. Тренером Максим працював не де-небудь, а в школі-інтернаті для дітей-сиріт. Колеги по олександрійському спортклубу «Захист» розповідають, що діти завжди чекали на нього й були впевнені, що тренер приїде, не підведе: навіть у сильні снігопади він діставався до інтернату, що знаходиться у 20 кілометрах від міста, й проводив тренування.
— Сказати, що він був гарною людиною, — це не сказати зовсім нічого, — продовжує Костянтин. — Максим мав величезний авторитет у колективі завдяки своїй надійності та справедливості. Він був непохитним і рішучим, як справжній самурай… А як він вів поєдинки! Приємно дивитися! Спокійний, зважливий, точний…
За кілька років перед війною Максим Бендеров почав займатися разом із декількома кіровоградськими спецназівцями. А згодом також вирішив пов’язати свою долю з військом, уклав контракт на проходження військової служби в полку спеціального призначення. До занять спортом додалася військова служба та заняття спецдисциплінами, стрибки з парашутом, стрільба з усіх видів зброї та інші премудрості спецназу.
Свій двадцять четвертий день народження Максим зустрів вже на війні… Ще в перших числах березня 2014 року спецпризначенців підняли за сигналом тривоги й відправили «туди, де буде гаряче». Із початком проведення антитерористичної операції сержант Бендеров постійно перебував у боях та рейдах. Розвідник, він постійно в складі групи діяв у тилах противника. Ось і того разу, в трагічний день 15 липня, розвідгрупи поверталися зі завдань, збираючись у заздалегідь оговореному місці під Ізвариним. Останні декілька днів у спецпризначенців уже майже не було ні набоїв, ні їжі, ні води — закінчувалася їхня автономна «робота» в тилу ворога. Вони зібралися разом під командуванням заступника командира загону підполковника Юрія Коваленка. І раптом — мінометний обстріл. Декілька мін влучило в саму гущавину людей…
Одинадцятеро спецназівців були поранені, а решта, вісім офіцерів, сержантів та солдатів, на чолі з командиром, полетіли додому в домовинах. Та ще б добре, якби насправді одразу в домовинах! Спочатку протягом п’яти діб під шаленим вогнем наші хлопці не могли витягти з території, зайнятої ворогом, тіла загиблих бойових побратимів, а потім, коли після п’ятиденного перебування на спеці, нарешті витягли, навіть не змогли розпізнати. Не вдалося це й батькам Максима, які їздили до моргу Кіровоградської лікарні… Цілий місяць тривали процедури з визначення ДНК — лише так можна було розпізнати, де є хто, та нарешті поховати загиблих героїв. Поховали сержанта Максима Бендерова 18 серпня 2014 року, коли експертиза точно визначила, які саме рештки тіла належать йому…
За кілька днів до поховання, 14 серпня 2014 року, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі під час російсько-української війни, він був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
У пам’ять про Максима Бендерова в місті Олександрія проводяться щорічні змагання — відкритий чемпіонат Кіровоградської області з військово-спортивного багатоборства та Всеукраїнський турнір із панкратіону. У місті Кропивницькому на честь Максима Бендерова названо вулицю.
