Як і тогоріч, сьогодні, 24 серпня, у столиці України відбувся Марш захисників України. Середмістям пройшли ветерани АТО/ООС, рідні загиблих та полонених, волонтери, представники громадських організацій.
Кореспонденти АрміяInform були присутні на події і мали змогу поспілкуватись з учасниками Маршу.
«Україна досі в небезпеці. І тут зібрались люди, які не можуть стояти осторонь»
– У 2014-му я та мій рідний брат підписали контракт і пішли захищати країну. Того ж року в серпні потрапили в оточення під Лутугиним. Пам’ятаю, тоді не було страху. Був жаль від того, що ми, через те, що працювали «глушилки», не могли зателефонувати рідним і сказати, як їх любимо. Розуміли, що з того оточення можемо і не вийти… Але мій підрозділ виходив звідти з боєм, не зганьбивши військо і свою бригаду… Всім, хто тут є, і тим, хто не зміг приїхати, бажаю єднатися, бо разом – ми сила. Не здаватися й не опускати руки! – розповів Олександр, який у 2014 році був бійцем 30-ї ОМБр з позивним «Моряк».
– Україна досі в небезпеці. І тут зібрались люди, які не можуть стояти осторонь. Тому я, як і інші, сьогодні тут, – зазначив Павло, боєць, який у 2014–2015 роках служив у 45-му ОМпБ та 43-й артилерійській бригаді.
– Нині служу, як резервіст. Доти брала участь в АТО добровольцем – у 2015–2016 роках… Перше, що згадується з того періоду, це – мертві села, майже порожні міста. Це щось таке постапокаліптичне було. І дуже гнітюче… Сюди приїхала, бо хочеться побачитися з побратимами, побувати у Києві, відсвяткувати День Незалежності. Всім ветеранам бажаю триматися і не зраджувати себе! – побажала санінструкторка бригади тероборони з Харкова Аніта з позивним «Мамба».
– Для мене це нагода підтримати ветеранський рух, показати цим Маршем, що є люди, яким небайдужа Незалежність України. Також хочу показати синові, який зі мною тут, цю подію. Щоб він відчув атмосферу, – поділився роздумами Олексій, який у 4-й хвилі мобілізації служив у 80-й ОДШБр.
Десантник згадав, що коли потрапив у район АТО, перше, що вразило – величезна кількість дитячих малюнків, які туди передавали воїнам:
– Ці малюнки були для нас доказом, що ми там недаремно… Українцям і Україні бажаю справжньої Незалежності. Бо наші люди достойні кращого життя. Ми нічим не гірші за будь-яку націю у Європі. І гідні того, аби жити набагато краще. Але для цього потрібно передусім поважати себе, – зазначив Олексій.
– Усім ветеранам бажаю триматися, залишатися сильними, ні в чому не розчаровуватись і ніколи не сумніватись у тому, що ми, українці, захистимо нашу державу! – побажав Олександр, ветеран АТО та громадський діяч.
Мати загиблого: «Вважаю, що всі мами загиблих повинні тут бути. Щоб нас ніхто не посмів назвати ні «селюками», ні ще якось!»
– Мій син служив у 40-й бригаді тактичної авіації, виконував завдання під Донецьким аеропортом. Загинув 22 січня 2015-го. Але це формулювання вважаю неправильним. Наші хлопці не загинули, вони віддали життя за Україну. Син нагороджений орденом «За мужність». Є два подання на присвоєння звання «Герой України», вони в Офісі Президента. Але поки що їх не розглянули, – підкреслила мати загиблого Дениса Поповича Надія.
Вона додала, що прийшли вони на Марш із синами Дениса – Кирилом та Іллею.
– Пам’ятаємо, любимо, шануємо сина, тому сьогодні тут. Щоб не забували про нього… Коли його вже ховали, йому прийшов виклик для захисту в магістратуру, бо він мав вищу освіту… Виріс у селі. Не любив міста, – розповіла мати.
За її словами, військова частина сина розташована у Василькові.
– Вони постійно провідують нас, синів Дениса, приїжджають на могилу нашої дитини. Побратими дуже хороші! І ми їм вдячні, бо тримають нас на цій землі… Вважаю, що всі мами загиблих повинні тут бути. Щоб нас ніхто не посмів назвати ні «селюками», ні ще якось! – наголосила Надія Попович.
– Мій син – боєць 40-го батальйону «Кривбас», який під час виходу із «зеленого коридору» 30 серпня потрапив у полон. 1 вересня на російському каналі показали, як мого сина взяли в полон. Досі не зроблено дієвих кроків, аби визволити 12 осіб з «Кривбасу», – сказала мати полоненого Руслана Сугака Олена.
Вона зазначила, що рідні полонених прийшли на Марш, аби нагадати: їхні діти вже сьомий рік у полоні.
– Та сторона не підтверджує їхнє перебування там, але ми до 2017 року знали точно, де наші діти. Сподіваємося на пришвидшення їх визволення. Всім мамам, у яких діти також у полон, – здоров`я, терпіння, щоб мужньо трималися до кінця! І щоб швидше діти повернулись додому! – підбила підсумок Олена Сугак.
Фото – Руслан Тарасов
