Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Сьогодні, в День Державного Прапора України, у Маріуполі розгорнули та пронесли головною вулицею міста 100-метровий символ свята. Це новий рекорд України, який був встановлений саме в цьому місці. Стяг несли представники всіх родів військ, які дислокуються в місті та поблизу, правоохоронці, активісти та молодь – загалом понад 100 осіб.
Прапор був зшитий на маріупольській фабриці «Марито» безкоштовно.
Крім того, в Театральному сквері Маріуполя було встановлено стяги з гербами всіх областей Україні.
Сотні маріупольців та гостей міста стали свідками цієї яскравої події.
– Для мене це особливе свято – воно нагадує мені далекий 1991 рік, коли Україна отримала довгоочікувану незалежність, за яку боролася всю свою історію існування. Сьогодні я сміливо можу сказати, що я вільна людина. І свою незалежність, незалежність усієї нашої країни ми, військовослужбовці, захищаємо щодня. І будемо боротися за неї до останнього подиху. Адже це того варто, – розповідає морпіх Володимир, який у складі бригади захищає країну на маріупольському напрямку.
– Я радий, що маріупольці мають можливість разом з усією Україною святкувати День Державного Прапора і День Незалежності. На жаль, деякі містяни продовжують жити радянським минулим. Адже, що таке Донбас? З усіх куточків колишнього Союзу збирали людей для підняття промислового комплексу. Більшість тих людей залишилась тут. Деяких з них важко переконати, що вони живуть у вільній Україні. Але не можна жити в країні і ненавидіти її. Не подобається їм наш прапор, наша мова, наша культура, наші пісні, наші люди – ніхто їх тут не втримує, – говорить Микола Чижевський, військовий волонтер з 2014 року.
– Державний прапор, гімн, мова і культура – це найважливіші цінності кожної країни. Наші цінності століттями нищили. Тепер ми живемо вже в незалежній країні, і нам треба все це виборювати. Для українців свобода – це насамперед. Ми маємо бути ні від кого незалежними. І в нашій країні має панувати наша мова, українська. І треба боротися за неї, – каже Людмила Галбай, викладачка української мови, яка впродовж багатьох років проводить курси з вивчення української мови для місцевого населення.
