У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
Кулеметник десантно-штурмової роти морської піхоти матрос Олександр Назаренко зберігає прапор України, який є для нього важливою реліквією.
– Цей прапор мені подарував старший брат. У 1990–1991 роках, ще будучи студентом, він брав його з собою, коли їздив підтримувати патріотичний рух під час мітингів та акцій у Києві, – згадує матрос Олександр Назаренко. –Цей прапор був у нього на плечах в той момент, коли наша держава проголосила незалежність, тому для мене це справжня сімейна реліквія.
Коли в Україні розпочались події 2014 року, Олександр встановив флагшток біля своєї хати, на Київщині, на якому й замайорів прапор. Але вітер, дощ й час почали робити свою справу.
– Тому я вирішив зняти його, замінивши на новий, і зберігати вдома, – розповідає Олександр. – Кілька років я допомагав волонтерам. Тоді багато знайомих ішли на службу до війська, зокрема в морську піхоту. Та коли серед них з’явилися загиблі, я вирішив, що настала моя черга йти служити.
Нині Олександр Нестеренко проходить навчання в Школі морського піхотинця і вже запланував встановити другий флагшток у себе вдома.
– Після того, як я пройду психологічну смугу перешкод і складу клятву морського піхотинця, обов’язково біля моєї хати майорітиме ще й прапор морської піхоти України. А мій рідкісний оберіг, коли підрозділ відбуде на ротацію, я візьму із собою. Він буде завжди лежати біля серця, – додав матрос Олександр Назаренко.
