Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Морський піхотинець Олег з позивним «Лєший» під час першої хвилі мобілізації був призваний до одного з підрозділів Азово-Чорноморського регіонального управління ДПС України. Майже відразу потрапив на війну. Після демобілізації через два місяці Олег знову пішов до військкомату й заявив, що хоче служити обов’язково в бойовій бригаді.
— Мені тоді запропонували посаду в 36-й бригаді морської піхоти, відразу попередивши, що вони вийшли з Криму з нічим. Та це мене не злякало. І, як показав час, недарма, адже тут служать справжні профі, загартовані запеклими боями, — розповідає Олег.
Оскільки «Лєший» на фронті з самого початку війни, встиг пройти не через один бій. Особливо важким було літо 2014-го.
— Ми стояли неподалік Гранітного, коли російські танки через Ростов-на-Дону вийшли на нас і взяли в півкільце. Довелося відходити до Амвросіївки, де 6 днів перебували в оточенні. У мене в підрозділі було 11 бійців-розвідників, та згодом ми об’єдналися з іншим підрозділом прикордонників, тож воювати стало трохи легше. Ворог нас «обробляв» з усього, що мав. Коли в нас закінчилися боєприпаси, вирішили йти на прорив і що буде, тей буде, — пригадує Олег. —Понад добу йшли двома колонами, вщент заповненими пораненими (на заставі була перевантажна база, куди привозили поранених). Складність полягала ще й у тому, що у нас з військового транспорту були лише «Газель»і щедва БТР-80. Інші 11 автомобілів були цивільними. На щастя, всіх поранених удалосядоправити до госпіталю.
Тоді «Лєший» виявив справжній холодний розум і жодного разу не дозволив емоціям вплинути на свої рішення. Можливо, саме завдяки цьому всі його люди залишились живими.
Олег не дарма отримав свій позивний, бо має той самий дух і відчуття, що і хранитель лісу. «Лєший» вміє розчинитися у «хащах» і «покошмарити» ворога,водночас залишаючись непомітним для ворога. Хоча одного разу маленька куріпка ледь не завдала великої біди…
— Під час одного з бойових виходів підійшов надто близько до противника. Для виконання поставленого завдання потрібно було змінити позицію, не виявивши себе. Все йшло, як зазвичай, дуже добре. Пересувався поряд з противником, який навіть не здогадувався, що я поруч. Та в один момент, коли саме підповзав до соняхів, звідти злетіла куріпка, а оскільки від ворога я був зовсім недалеко, мене виявили. Звісно, відразу почався обстріл. Трохи зачепило праву руку, але то дрібниці, — розповідає Олег.
Таких «дрібниць» в Олега чимало, проте поки його рука тверда, а розум холодний, він продовжуватиме свою справу.
Спокійний, незворушний та впевнений у собі, «Лєший» хочі не забобонний, але має свої талісмани й вірить, що вони оберігають його від кулі ворога. Один з них — прапор України. Олег щоразу на День Незалежності просить побратимів розписатися на синьо-жовтому стязі, який завжди носить під бронежилетом. Також у нього є особлива іконка.
— Я знайшов її у 2014-му, коли ми були в оточенні. Неподалік був український прикордонний пункт пропуску «Успенка». Російські окупантивщент його розбомбили. Поруч був ангар. Я зайшов туди й побачив, що цілого нічого не залишилося. Дивишся на стелю, а вона вся в дірках, мов небо з зорями серед білого дня. Куди оком не кинь — все понівечене, аж бачу — в кутку сейф стоїть, також весь розбитий, а на ньому іконка, ціла-цілісінька серед суцільної розрухи. Відтоді завжди ношу її з собою, — пригадує Олег.
А ще «Лєший» знає, що мусить повернутися живим, бо вдома на нього чекають ще два особливі талісмани — це його кохана дружина та маленька красуня-донечка, якій трохи більше ніж 7 місяців.
Морський піхотинець у майбутньому планує продовжувати військову кар’єру, щоб бути причетним до створення сучасної професійної української армії, яке не поступатиметься жодній армії світу.
