У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Харківський Національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба — унікальний видовий виш, пріоритетним напрямком навчальної діяльності якого є підготовка льотного складу.
Як і всі військові навчальні заклади, ХНУПС пережив непрості часи реорганізацій та реструктуризацій, проте зміг зберегти й примножити високий науковий потенціал, розвинути навчально-матеріальну базу й навіть увійти до національного університетського рейтингу «Топ 200 Україна».
У своєму матеріалі кореспонденти АрміяInform спробували зробити ретроспективний погляд на підготовку військових льотчиків і порівняти її з сьогоденням.
Льотний факультет — великий конкурс та жорсткий відбір
Олександр, льотчик-винищувач, випускник Харківського інституту Військово-Повітряних Сил 1999 року:
— Під час мого вступу конкурс становив 10 осіб на місце. Утім, ще до складання вступних іспитів близько 20 відсотків кандидатів відсіювались через певні невідповідності встановленим медичним нормативам. Жорстка система відбору та фільтрації майбутніх льотчиків відбувалася впродовж усього терміну навчання. Набір на наш курс був 230 осіб, у строю ж випускників стояло лише… 50 лейтенантів.
Андрій, курсант 5-го курсу ХНУПСу:
— Я вступав чотири роки тому. Конкурс на льотний факультет — троє осіб на місце, тепер же він ще вищий. У нас був дуже жорсткий відбір: проходили дві медичні комісії, складали іспити з фізо, проходили індивідуальні співбесіди з психологами. Відсіялося дуже багато кандидатів, але відтоді склад нашої групи майже незмінний.
Вишкіл військових льотчиків є цілісною системою, яка завжди має відповідати вимогам часу. Тому навчально-матеріальну базу університету постійно переобладнують і поповнюють сучасною технікою, яка забезпечує випускникам високий теоретичний, методичний і практичний рівень.
Перший штурвал, до якого торкається майбутній пілот, — це штурвал авіаційного тренажера. Саме на ньому курсант звикає до крилатої машини, формує перші льотні навички й уміння.
Від тренажерів з чорно-білим екраном до реалістичних
Олександр, льотчик-винищувач, випускник Харківського інституту Військово-Повітряних Сил 1999-го:
— Звісно, в роки мого навчання також використовували авіаційні тренажери, на яких ми відпрацьовували окремі операції. Тренажер імітував роботу систем літака в різних режимах, а системою візуалізації був екран з монохромною картинкою, де білий колір означав небо, чорний — землю. Якихось особливих вражень від такого «польоту» ми не отримували, проте він давав повне уявлення: як виглядає кабіна пілота, як розташовані органи керування літаком, давав змогу виконувати прості завдання.
Андрій, курсант 5-го курсу ХНУПСу:
— Сьогодні тренажна підготовка з курсантами та офіцерами ХНУПСу здійснюється у спеціалізованих класах навчально-тренувального комплексу, оснащеного сучасними авіатренажерами. Вони дають змогу моделювати й візуалізувати будь-які режими польоту та ситуації, що можуть виникнути.
«Картинка» польоту на тренажері сприймається як реальність. В імітаційній програмі закладена навіть і місцевість, над якою літаємо вже сьогодні на навчальних реактивних літаках. Після кожного заняття інструктор проводить з нами розбір польоту, вказує на помилки та їхні причини, підказує шляхи усунення й дає завдання на самостійну підготовку. Особливу увагу звертає на можливі наслідки помилкових дій під час виконання польотів, адже небо «двійки» не ставитиме.
У навчанні майбутніх військових льотчиків найважливіша — практична складова
Олександр, льотчик-винищувач, випускник Харківського інституту Військово-Повітряних Сил 1999 року:
— У наш час практична підготовка пілотів проходила в навчальних авіаційних полках. На жаль, тоді держава мала обмежені можливості у фінансуванні льотної підготовки. Приміром, курсанти попередніх років вступу через брак пального мали наліт за 3-й курс близько однієї години та 10–15 годин вони налітували на 4-му курсі. Нашому набору, на їхню думку, дуже поталанило, адже на випускному курсі наш наліт становив 130–150 годин. Різниця суттєва. Але отримати класну кваліфікацію ми, однак, могли лише в бойових частинах після випуску та перенавчання на бойові винищувачі.
Андрій, курсант 5-го курсу ХНУПСу:
— Сьогодні наша підготовка реалізована за кількома рівнями. Спочатку ми опанували легкомоторний літак і в льотних книжках кожного з’явилися перші 50 годин нальоту. Далі практичні заняття відбувалися на базі навчальної авіаційної бригади, яка розташована в місті Чугуїв, а згодом — в авіаційних частинах Повітряних Сил, Сухопутних військ та Військово-Морських Сил. На день випуску кожен з нас матиме в середньому по 230 годин нальоту.
Нинішні випускники за підсумками посиленої підготовки, військового стажування зі складанням заліків безпосередньо у військах та випускної атестації вже кілька років поспіль отримують кваліфікації військового фахівця ІІІ класу під час навчання в університеті.
Олександр, льотчик-винищувач, випускник Харківського інституту Військово-Повітряних Сил 1999-го:
— Чи хотів би я стати курсантом ХНУПСу сьогодні? Так, звичайно, але тільки зі своїми товаришами, з якими вчився в 1990-х. Хочу знову побачити поруч тих, кого забрала війна…
Андрій, курсант 5-го курсу ХНУПСу:
— Чи зміг би я вчитися в 1990-х? Напевно, але теоретичну частину засвоїти було б важче. Нині маємо дистанційні платформи навчання, електронні бібліотеки, інтернет. Тепер будь-яку потрібну інформацію можна знайти легко й швидко. Втім, не вважаю себе розумнішим від випускників попередніх років. Поважаю їхні знання та досвід, які вони передають нам. Зрештою, ми завжди знаходимо спільну мову, адже любов до неба в нас теж спільна.
Фото Володимира Лазарєва та з архіву ХНУПС
