Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
До війни Віталій Дишлюк понад десять років працював бухгалтером. Спочатку в дорожньо-будівельній організації, а згодом у комерційних структурах. І коли в лютому 2014 року російські окупанти захопили Крим, сержанту запасу стало зрозуміло: ворог на досягнутому не зупиниться. Повістка, яку отримав усередині березня, не стала несподіванкою для чоловіка. Морально до цього він був готовий. Так випало, що потрапив із товаришами до підрозділу охорони бригади тактичної авіації. Охорона стратегічного аеродрому – їхнє основне бойове завдання. Учорашніх вчителів, будівельників, водіїв інтенсивно готували до бойових дій, тренували в стрільбі, метанні гранат, тактиці й медичній підготовці.
«Нас разом призивали, готували, разом і воюватимемо»
Якось начальник фінансової служби почув, що в роту охорони потрапив бухгалтер зі стажем і домігся переведення Віталія до себе.
На той час, а це було влітку чотирнадцятого, ситуація панувала вкрай напружена. Віталій з друзями-мобілізованими рвались на передову. Їхні товариші вже воювали в піхоті, десанті, були танкістами й артилеристами в механізованих бригадах… До Старокостянтинова стали прибувати літаки з тілами полеглих на Сході подолян.
І коли восени в частину прийшов наказ про відправку групи бійців для доукомплектування бойових бригад, Віталій був серед тих, хто першим зголосився їхати на передову.
‒ Інакше не міг, нас разом призивали, готували, разом і воюватимемо, – пригадує чоловік.
Групу бійців направили до навчального центру. Підготовка екіпажів БМП на Яворівському полігоні тривала недовго, але інтенсивно. І коли стало питання, куди ж іти служити, хлопці разом попросились в одну бригаду. Їм пішли назустріч, і направили до «сімдесятдвійки».
Підкріплення прибуло до білоцерківців саме вчасно, бригада вела важкі позиційні бої на Донеччині в районі Волновахи й прибулі екіпажі значно її підсилили.
Групу колишніх авіаторів направили до одного батальйону, де їх зустрів комбат Валерій Гудзь.
Екіпаж Віталія прибув на позицію неподалік Старогнатівки. За кілька днів колишній бухгалтер уже очолив маленький гарнізон опорника. Щоденні обстріли з боку тимчасово окупованих Нової Ласпи й Білокам’янки стали майже звичним явищем. Але й наші бійці не були хлопчиками для биття. Ворог добряче відчув на собі потужну міць піхоти…
Шляхом батька піде син
Під час важких боїв за Дебальцеве командуванням вирішило відволікти сили ворога й підтримати українських захисників, котрі бились там фактично в повному оточенні.
Певний час розповсюджувалась інформація про те, що «сімдесятдвійка» штурмуватиме то Петрівське, то Нову Ласпу, то Стару Ласпу. Це змушувало ворога тримати значні сили саме тут, а не кидати їх на Дебальцеве.
10 лютого о 6:00 штурмова група батальйону, яку очолив, на жаль уже покійний, начальник штабу Андрій Жук за позивним «Мауглі», у складі трьох танків і трьох БМП із піхотою рушила на Петрівське. Основні сили батальйону за ними. Ворог, який так довго очікував атаки українських піхотинців, став чинити шалений опір. Механік-водій БМП, що рухалась дещо спереду екіпажу Віталія, звернув правіше, і раптом «беху» підкинуло. Десант із броні злетів на землю. Потужний фугас вивів із ладу машину. Бійці витягнули контужених навідника і командира, а мехвод загинув. За кілька годин бою піхотинці вибили ворога й взяли село. І буквально одразу ж прийшов наказ повернутись на свої позиції. Екіпаж колишнього бухгалтера в цьому бою добряче поколошматив ворога.
А за чотири дні аналогічні події відбулися і на висоті 202.8. Піхотинці влучним вогнем змусили ворога, який постійно дошкуляв їм, відійти з позицій і зайняли панівну висоту. Сержант Віталій Дишлюк у тих боях проявив особисту мужність та героїзм, уміло керував підлеглими. Запис у військовому квитку про це вартує, мабуть, цілого ордена чи медалі, але ними, на жаль, сержанта не нагородили.
Весною сержант Віталій Дишлюк звільнився. Зайнявся громадською роботою, підтримував побратимів та планував їхати за кордон на роботу. Але війна не відпускала сержанта. І після нетривалого відпочинку він знову в армійському строю. У його активі вже не одна ротація на Схід.
Шляхом батька мріє йти і син – цьогоічний випускник. Після здачі ЗНО хлопець планує подати документи до Харківського національного університету Повітряних Сил та пов’язати життя з армією.
