Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
АрміяInform продовжує знайомити читачів з поширеними на офіційному сайті НАТО міфами Росії про Альянс.
Міф 1. Місія під керівництвом НАТО в Афганістані не змогла зупинити афганську торгівлю наркотиками.
Факт. Як і в будь-якій суверенній країні, основна відповідальність за підтримання правопорядку, зокрема щодо торгівлі наркотиками, в Афганістані лежить на уряді. Міжнародна спільнота підтримує уряд Афганістану у цьому напрямку, зокрема зусиллями ООН та Європейського Союзу.
НАТО не є головним діячем у цій галузі, що узгоджено з міжнародною спільнотою.
Міф 2. Операція НАТО в Лівії була нелегітимною.
Факт. Операція під керівництвом НАТО розпочата на основі двох Резолюцій Ради Безпеки ООН 1970-го та 1973 року, обидві цитують главу VII Статуту ООН і жодна не була направлена проти Росії.
РБ ООН 1973-го уповноважила міжнародне співтовариство «вжити всіх необхідних заходів» для «захисту цивільних осіб і цивільних населених пунктів під загрозою нападу». НАТО це зробило за політичної та військової підтримки регіональних держав і членів Арабської ліги.
Після конфлікту Альянс співпрацював з Міжнародною розслідувальною комісією ООН щодо Лівії, яка не виявила порушення Резолюції Ради безпеки ООН 1973-го чи міжнародного права, натомість дійшла висновку, що «НАТО провів високоточну кампанію, продемонструвавши свою рішучістю щодо уникнення цивільних жертв».
Міф 3. Операція НАТО в Косові була нелегітимною.
Факт. Операція НАТО в Косові відбувалася впродовж багатьох років напружених зусиль ООН та Контактної групи, членом якої була й Росія, задля досягнення мирного рішення. Рада Безпеки ООН кілька разів називала етнічні чистки в Косові та кількість біженців, вигнаних зі своїх домівок, що зростала, як загрозу міжнародному миру й безпеці. Операція НАТО «Союзні сили» розпочалася з метою запобігання масштабним і постійним порушенням прав людини та вбивствам цивільних осіб.
Після повітряної кампанії наступна миротворча операція під керівництвом НАТО – KFOR, куди спочатку входила й Росія, перебувала під мандатом ООН (Резолюція Ради безпеки ООН 1244) з метою гарантування безпеки в Косові.
Міф 4. Випадки в Косові та у Криму однакові.
Факт. Операція в Косові проведена після вичерпної дискусії за участю всієї міжнародної спільноти, яка переймалася тривалою кризою, яку визнала Рада Безпеки ООН як загрозу міжнародному миру та безпеці.
Після операції міжнародна спільнота займалася майже десятирічною дипломатією під керівництвом ООН, щоб знайти політичне рішення та врегулювати остаточний статус Косова.
У Криму не було попередньої кризи, як і спроби обговорити ситуацію з українським урядом, не було залучення ООН та спроб почати переговори.
У Косові міжнародні спроби знайти рішення зайняли 3000 днів. Росія ж анексувала частину території України менше ніж за 30 днів. Вона прагнула виправдати свою незаконну анексію, зокрема, вказуючи на «референдум», який суперечив законодавству України й був проведений в умовах незаконної збройної окупації без свободи вираження поглядів чи доступу опозиції до ЗМІ та без жодного надійного міжнародного моніторингу.
Міф 5. Вступ нових союзників до НАТО загрожує Росії.
Факт. Кожна країна, яка вступає до Альянсу, зобов’язується дотримуватися принципів і політики Альянсу та зобов’язань, які НАТО вже взяло на себе.
Сюди входить і зобов’язання не загрожувати Росії, як було заявлено на Варшавському саміті.
Тому зі зростанням кількості країн, які приєднуються до НАТО, зростає й кількість держав, які погоджуються з тим, що «Альянс не прагне протистояння та не становить загрози для Росії».
