У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Це фото зроблене 11 липня 2014 року за 10 метрів від місця прямого влучання першої міни. Семеро воїнів зі світлини більше ніколи не повернулися з бойового завдання…
Шість років тому, 15 липня 2014 року, розвідувальний підрозділ 3-го окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго потрапив під шалений мінометний обстріл з боку російсько-терористичних військ. Восьмеро хоробрих українських воїнів загинули одразу… За кілька днів від поранень помер ще один розвідник…
У липні 2014-го командування довірило зведеному розвідувальному загону спецпризначенців та 72-й окремій механізованій бригаді під керівництвом підполковника Юрія Коваленка взяти під контроль визначений відрізок державного кордону, щоб унеможливити постачання російським бойовикам озброєння і боєприпасів. Підполковник Коваленко спланував та реалізував прорив розвідзагону крізь ворожі бойові порядки неподалік населеного пункту Ізварине й перекриття основних маршрутів висування сил противника, зброї та бойової техніки на український терен.
— Той день стоїть у моїй пам’яті донині. Пригадую, був пообідній вівторок. Сонячно. Бійці облаштовували табір. Щойно привезли питну воду в цистерні. Ми сиділи довкола командира загону, який саме ставив завдання, ‒ згадує поранений тоді спецпризначенець на псевдо «Фенікс». – Усе було звично й спокійно. А за мить – наче страшний сон… Кров і розкидані тіла побратимів… Перша 120-мм міна влучила прямим попаданням. Мінометний вогонь тривав пів години з боку Росії та координувався з БПЛА «Орлан-10».
«Пригадую, як важко відкрив очі. У голові гуло й від крові залипли повіки. Осколки посікли все тіло. Але я знав: це не кінець…»
‒ Пригадую, як важко відкрив очі. У голові гуло й від крові залипли повіки. Осколки посікли все тіло. Але я знав: це не кінець. У ті секунди свідомість вимкнулась, діяв лише інстинкт збереження ‒ треба було забрати поранених і дістатися укриття, ‒ продовжує оповідь офіцер. – Перед очима стоїть наш поранений медик, який, періодично втрачаючи свідомість, бинтує голову ледь живого побратима. На щастя, обоє вижили продовжують службу в ЗСУ. Часто пригадую обличчя товаришів, які того дня навіки віддали життя за незалежність України. У бою під Ізвариним втратили одних із кращих воїнів, але пам’ять про них допомагає впевненіше стискати зброю тим, хто зараз на передовій.
15 липня 2014 року внаслідок мінометного обстрілу загинули вісім бійців третього полку спеціального призначення:
підполковник Коваленко Юрій Вікторович.
старший сержант Алєксєєв Микола Васильович.
молодший сержант Каравайський Богдан Ігорович.
старший солдат Бендеров Максим Васильович.
старший солдат Майсеєв Станіслав Анатолійович.
старший солдат Рябий Дмитро Володимирович.
старший солдат Вербовий Максим Вікторович.
старший солдат Марков Іван Анатолійович.
19 липня 2014 року від поранень в лікарні помер старшина Гаркавенко Віктор Олександрович.
Щороку цього дня в полку вшановують пам’ять загиблих товаришів. Торік 15 липня «Фенікс» із побратимами здійснили сходження на Говерлу, де встановили пам’ятну дошку з іменами полеглих. А 18 липня на водоймі «Дубки» в селі Степове на Кіровоградщині заплановано проведення риболовного турніру «Путнік», присвяченого пам’яті Героя України Юрія Вікторовича Коваленка.
