У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
У червні у військових вишах відбулись випуски, які АрміяInform старанно висвітлювала. 20 років тому вони так само відбувались. Наш кореспондент вирішив перенестись у часі й дізнатись, як тоді жилось молодим офіцерам. По допомогу він звернувся до тих, хто вперше одягнув лейтенантські погони в 1999–2000 роках. Запитав, про що мріяли, на що вистачало зарплати та як виходили зі скрутного становища українські офіцери на початку століття.
Аби наше мінідослідження мало порівняльний характер, із тими ж самими запитаннями АрміяInform звернулась до лейтенанта, який випустився з військового інституту в 2020-му.
Що з цього вийшло, і коли ж було краще, читайте в нашому матеріалі.

– Лейтенантом я йшов на грошове утримання близько 500 гривень. На ці гроші можна було заплатити за оренду житла і раз на тиждень купувати м’ясо. Мова про створення родини взагалі не йшла, бо на ці кошти сім`ю неможливо утримати, – розповідає полковник Леонід Матюхін, у 2000 році випускник Львівського військового інституту.
– Перша проблема – це житло. Його доводилося шукати самим. Знімати самостійно. Жодної компенсації за піднайом не передбачувалося, – згадує майор Віталій Саранцев, у 1999-му випускник того ж вишу.

– Службу проходитиму в Києві, тому квартиру доведеться знімати. Від того, що я зароблятиму з урахуванням компенсації за піднайом, не більше третини віддаватиму на оренду житла, – каже лейтенант Дмитро Ліщинський, цьогорічний випускник Військового інституту телекомунікацій та інформатизації.
– Звісно, ми підробляли по ночах – охоронцями у ресторанах, та й взагалі, хто де міг. Вночі працюєш, о 5-й ранку приходиш, а вже на службу треба збиратись. Тоді була постійна нестача коштів, просто виживали, – підкреслює Леонід Матюхін.
– Мої підлеглі – командири взводів – по ночах підробляли. Таксували, наприклад. Деякі робили ремонти в квартирах. У Яворові багато військових на вихідних займалися напівлегальною торгівлею… Там недалеко пропускний пункт із Польщею. Військові на нашій території обв’язували себе пачками цигарок, пляшками горілки, проходили до Польщі й там реалізовували. За суботу-неділю заробляли стільки, скільки військовий за пів місяця. Тоді була популярною наша горілка «Шустов» – дуже зручна для примотування скотчем до ноги. На кожній пляшці можна було заробити до 5 доларів… Ще один спосіб був для військових, які мали автомобіль. Вони в Україні заправлялись бензином – баки робили більше, ніж має бути. Їхали до Польщі й перепродавали пальне. Іноді за вихідний заробляли місячну зарплату військового, – ділиться спогадами Віталій Саранцев.
– Сподіваємося, що не доведеться по ночах підробляти, аби забезпечити сім`ю. Принаймні таких планів немає, – здивований запитанням, сміється Дмитро Ліщинський.
– Коли навчались у виші, то бачили негативні приклади: у офіцерів, які у нас викладали, розвалювалися сім`ї. Бо офіцер додому приносив лише пайок. Було так, що не давали по 6 місяців грошове утримання. Це, звичайно, накладало відбиток на наше бачення майбутнього, – розповідає полковник Матюхін.
– Затримували грошове утримання військовим – до кількох місяців доводилося чекати… То був час швидких грошей – можна було все втратити, або заробити. Багато людей йшло до кримінальних структур. І от на фоні тих, хто мав багато грошей, військові виглядали не так привабливо. Офіцера постійно немає вдома, бо він на службі весь час – на навчаннях, на відбудові якоїсь казарми. А поруч, наприклад, якийсь сусід живе – має авто, гроші, бізнес. І дружина офіцера все це бачить, порівнює. Тому різні випадки траплялися, на жаль… – додає майор Саранцев.

– Ні-ні, у наших офіцерів-викладачів не було такого, щоб від нього через матеріальне становище йшла дружина. По всіх Збройних Силах нині вчасно грошове виплачують… Я одружений, є дитина. Життя у Києві недешеве, але, думаю, нам вистачатиме. Принаймні не обмежуємо себе – холодильник не порожній, – зазначає лейтенант Ліщинський.
…Наприкінці розмови ставлю йому головне запитання, на яке Дмитро без вагань дає відповідь:
– Якщо б я опинився у 1999 році, коли по пів року не виплачували зарплату в армії і доводилося вночі підробляти, я все одно б пішов до Збройних Сил. Мені подобається служити! Усі життєві негаразди потрібно долати. Бо якщо перед якимись труднощами зупинятись, то ніколи нічого не досягнеш, – підбив підсумок лейтенант.
Учасник Brave1 створив першу українську керовану авіаційну бомбу, яка вже пройшла необхідні випробування та готова до бойового застосування.
На Дніпропетровщині контррозвідка Служби безпеки України викрила російського агента, який коригував удари ворожих РСЗВ «Град» та FPV-дронів по Нікополю.
На Харківщині, в районі Вовчанська, підрозділи 23-го штурмового полку провели успішну атаку на позиції росіян.
Загалом унаслідок нічної атаки рф по Україні є руйнування у восьми областях, а також відомо про десятки поранених, серед них діти.
Сьогодні вранці ворожий ударний БПЛА атакував суховантажне судно «KSL DEYANG», яке перебувало в морі неподалік Одещини.
Просочуючись на Олександрівському напрямку, російські піхотинці швидко перетворюються на здобич українських безпілотників.
У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…