ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Про «сталевих», чий «модний look» зливається з місцевістю

27 Червня 2020
Про «сталевих», чий «модний look» зливається з місцевістю

«Це ж прості, спортивного вигляду хлопці, яких легко зустріти в пішохідних зонах міст, у черзі в супермаркеті, з візочком у парку, в метро чи тролейбусі, — думав я собі, вдивляючись у розмальовані маскувальною фарбою обличчя розвідників групи спецпризначення в камуфляжах, зі зброєю, громіздкими наплічниками й гарнітурою для зв’язку. — Та це — на перший погляд так здається. Як, все ж таки, просто можна обманутися! Це не прості хлопці — вони сталеві!»

«Тихо прийшов, тихо пішов» — це про них

Командир підрозділу інструкторів Віктор призначив мені час о 15:30 на тактичному полі.

— О 16:00 група вертольотом Мі-8 відбуває до визначеного району. Працюватимемо трохи менше ніж добу. Візьми зручний одяг, який не шкода замастити, зручне взуття, «півторашку» води без газу, щось перекусити і гривень зо 200 в кишеню! Це на той випадок, якщо відстанеш від групи, щоби міг якось дістатися до міста, — сказав інструктор.

Група спецпризначення — основний бойовий підрозділ українських Сил спеціальних операцій. Їхня головна зброя — непомітність. «Тихо прийшов, тихо пішов» — це про них. Підготовлені за особливою програмою вишколу, вони призначені для боротьби і знищення терористичних формувань, проведення спецоперацій, організації партизанської війни, диверсійних актів у глибокому тилу противника, виконання інших складних бойових завдань. Кожен з них має високу бойову, вогневу, фізичну і психологічну підготовку. Вони здатні й вирішують специфічні бойові завдання силовими методами в надзвичайно екстремальних умовах із застосуванням спеціальної тактики та засобів.

Для «сталевих» перепон немає

Дощ періщив безупинно. З південного сходу сунула важка олов’яна грозова хмара. На КП армійської авіації через надскладні метеоумови добро на політ не дали. Геннадій, командир групи, вийшов по радіостанції на тактичний операційний центр, доповів ситуацію з вертольотом і запросив пасажирський КрАЗ. Завдання має бути виконаним у будь-якому разі. Для «сталевих» перепон немає. Якщо не вертольотом — то автотранспортом чи навіть пішки в дощ, спеку чи суворий мороз у полі, в лісі, горах чи в умовах міської забудови — це їхній важкий хліб.

За тиждень на тактичне поле спецпризначенців прибув вертоліт Мі-8МТ однієї з військових частин армійської авіації Сухопутних військ. Хлопці на загальному тактичному тлі тактико-спеціальних навчань виконували стрибки з парашутом в умовний тил противника для розвідувально-диверсійних та інших спеціальних завдань з подальшим виходом на точку збору. Розвідники піднімались на висоту від 600 до 4000 метрів і стрибали з різними парашутними системами, зокрема типу «Крило».

— Наші хлопці успішно використовують нові вантажні парашутні системи українського виробництва типу «Крило» — «Сокіл». Вони забезпечують десантування зі зброєю і спорядженням з висоти понад 7000 метрів та дозволяють нести додатковий корисний вантаж до 180 кг, що дає змогу безшумно, на далекі відстані й максимально приховано діставатися до цілі, — розповідає інструктор Андрій. — Водночас із виконанням стрибків наші групи також відпрацьовують інші способи десантування з повітряного судна. Зокрема — безпарашутним способом з висоти від 5 до 25 метрів з вертольота за допомогою комплекту змінного бортового обладнання «Канат 1». FAST-ROPE — техніка швидкої висадки й евакуації за натівською термінологією. Найголовніше тут — техніка виконання. «Канат» ми переважно застосовуємо для доставки груп озброєння і вантажів на ділянки місцевості з обмеженими можливостями посадки повітряного судна — умови міської забудови, водна поверхня, гірська місцевість, густий ліс.

У бойовий порядок і вперед!

…КрАЗ прибув вчасно. Хлопці зайняли кругову оборону і піднялись до машини не хаотично, а відповідно до бойового порядку, у якому залишатимуть авто після прибуття на точку. Кулеметник останнім — він прикриватиме групу під час руху лісом-болотом. Минуло 2–3 години — і ми на місці. Геннадій скомандував — «працюємо»! Хлопці вервечкою полишають пасажирський відсік. Кожен до автоматизму знає свій маневр у зайнятті кругової оборони під час висадки. Група за секунди формує бойовий порядок і без пауз та перерв рухається далі. У бойовому порядку я останній, аби не заважати хлопцям. Дощ не припиняється, місцями стає сильнішим. Певно, тільки я його відчуваю, ховаючи від шкідливої для службового Nikon-5500 зайвої вологи. Встигаю знімати на фото й відео хвіст і середину групи, яка розтягнулась на дозволені 20–30 метрів.

— Великий плюс іти останнім — вся роса вже на землі, а стежка протоптана, — неголосно звертаюся до кулеметника, який біжить переді мною. Та він мене поправляє впівоберта: «…Але є ризик відстати». Одразу пригадав слова Віктора, який рекомендував на такий випадок тримати в кишені «Лесю Українку» в гривнях.

Дощі помітно підняли зелень, яка ледве не в повний зріст майже двометрового кулеметника. Пройшли частину лісу, галявину молодого сосняка з травою й суницями під ногами. У пам’яті спливли торішні гарцювання лісами-долинами у цей же час з кандидатами до Q-курсу. Тоді я встигав не одну ягідку підхопити. Група вийшла на узлісся і в пришвидшеному темпі почала долати поле із 20-сантиметровим соняхом…

На місце збору прибули, готові діяти!

Вийшли на місце збору. Перше й найголовніше — налагодити зв’язок, доповісти до тактичного операційного центру про прибуття й готовність виконувати подальші завдання. Командир, зв’язківець групи і двоє бійців для прикриття лишились, решта — відійшли в найближчі хащі.

Зв’язківець розгорнув польову американську УКХ-радіостанцію Harris. Гена, командир групи, доповів, отримав підтвердження. Радіостанцію згорнули і погнали далі. Попереду близько 10 км до наступної точки, де на хлопців чекає інженер із підготовленими мінними полями.

На цьому етапі моя місія фото- і відеооператора у хвості групи завершилася. Далі я подільським бездоріжжям їхав службовим Hammer, інакше би, певніше за все, шукав би чим і як дістатися Хмельницького.

Дорогою Андрій розповів, що підготовка групи до виконання бойових завдань за призначенням — збалансований комплекс спеціальних заходів, і як підсумок — практика в полях-лісах.

— У нас є комплекс занять. Початок такий: групу піднімають за тривогою і вручають бойове завдання. Командир ознайомлюється, вивчає, усвідомлює, починається планування. Важливо наголосити, що ми відходимо від колишніх стандартів у плануванні виконання завдання, беремо за основу моделі в країн НАТО, що дає змогу досягати взаємосумісності з колегами із SOF Альянсу.

Підготовка і планування — як у НАТО

Раніше плануванням займалися командир групи і його заступник, решта особового складу неухильно дотримувалась вказівок та інструкцій. Все відбувалося на кшталт «що сказали — те і робимо!» Тепер усе інакше. Командир доводить загальний задум на виконання завдання, а кожен військовослужбовець виконує свій шмат роботи, залежно від військово-облікової спеціальності.

Один шукає та аналізує наявну інформацію про противника, район виконання майбутнього завдання, особливості місцевості, настрої населення тощо. Інший, оцінивши завдання, вирішує, яке озброєння, скільки і чого потрібно групі для його успішного виконання, включаючи необхідний набір продуктів харчування. Інженер оцінює ризики й розраховує потребу у вибухівці, зв’язківець доводить план і схему зв’язку, хтось вивчає прогноз погоди, способи, основні і запасні варіанти доправки групи в район, інші питання логістики. І все — до найменших дрібниць.

Кожен знає свій маневр і відповідає за якість його відпрацювання. Після планування у них підготовка та підсумковий брифінг.

— Потім знову ж таки за зразком Альянсу — «інфільтрація» — виведення в район виконання завдання, — продовжує Андрій. — Група в похідному порядку пересувається місцевістю. Ми відходимо від «тридцятки» на швидкість, скорочуємо відстань до 10 км, натомість вводимо елемент протидії. Тому маємо основну тренувальну аудиторію і другорядну — протидія, підігрування бойовій групі. Основний момент тут — тактика. Приховане пересування, правильність тактичних дій, реакція на загрози, контакти, потенційне викриття противником.

Також відпрацьовують і організацію патрульної бази в районі виконання завдання: те, що раніше називали дньовкою. Спецпризначенці організовують місце відпочинку, з якого далі продовжать виконання завдання. Водночас є класика, від якої не відходять — пошук (об’єкт у районі) командного пункту противника, пускових установок, мостів, важливих об’єктів інфраструктури, базового табору ворога. Долання водної перешкоди, пророблення проходу в мінних полях, проведення спецзаходів — диверсій, нальотів, засад, ведення бою в умовах міста.

Андрій розповідав без пауз, чітко і методично. Зупинивши авто, він передав мене в руки начальника інженерної служби Дмитра, а сам поїхав до майбутньої водної перешкоди — озера, яке за 7 км від мінних полів.

Дощ посилювався, слабшав, але лив без упину. Літній день третьої декади червня, на годиннику — трохи більше за 18-ту, а заходиш в густющий ліс — справжня ніч! Оптика фотоапарата відмовляється спрацьовувати без спалаху. Відео — взагалі без стороннього підсвічування ніяк.

Прапорці-грибочки: червоні — «ні», а сині — «так»

Поки чекаємо групу, розговорилися з Дмитром. Він — випускник Національної академії Сухопутних військ. Встиг послужити у 169-му навчальному центрі в Десні, потім перевівся до ССО. Розповідав, не на камеру, звичайно, як здобував бойовий досвід в АТО/ООС. Як його на півтори доби відправляли на пророблення коридорів у ворожих мінних полях, а вже потім за ним йшла група. Як з литовцями під час багатонаціональних натівських навчань співпрацювали, вчилися в них, як самі навчали їх нюансам і особливостям.

Начальник інженерної служби підготував хлопцям чергове випробування — два мінні поля завдовжки 50 метрів кожне й завширшки до 10 метрів. Перше — нашпиговане мінами і розтяжками, які спрацьовували звуком, друге — із пастками, які вибухали, як справжні міни та саморобні вибухові пристрої з тротилу.

— У цих мінних полях треба проробити коридори, не знешкоджуючи їх, аби бути непоміченими для противника, — каже Дмитро.

На точку група Геннадія вийшла тихенько, непомітно. Першим до справи взявся інженер, страхував його позаду помічник.

— У реальних бойових умовах, коли втомлюється перший, його змінює помічник. Важливо, що 30-кілограмові наплічники і зброю інженерів несуть хлопці позаду. Діям розміновувачів нічого не повинно заважати, для них мають бути створені максимально комфортні умови роботи, — додає Дмитро.

Інженер стає на коліна, починає працювати. Його міношукач з червоним індикатором і звуковим сигналом розповідає все. Спеціальний щуп в умілих руках промацує повітря і реагує навіть на павутиння. Та бите — досвідчене око-руку не обманеш. Червоні прапорці-маркери один за одним, як грибочки сідають у сиру землю під зливою — тут зась. А сині прапорці вибудовуються в коридор — тут можна йти!

Сантиметр за сантиметром, без поспіху, тихенько і надійно!.. Ось тут на згадку приходить вислів, написаний кров’ю: «Сапер помиляється лише раз!» Терпінню і волі цих хлопців я, спостерігаючи з-за біло-червоної стрічки, що позначала межі мінного поля, дивувався й дивуюся досі. Неодноразово думав: «Ось-ось інженер утомиться, вилається добряче на весь вечірній ліс, і піде по всіх пищавках, проклинаючи того, хто їх встановив». Але ж, ні! Слід у слід за парою інженерів обережно рухається вся група по черзі. Кожен, хто пройшов міну чи розтяжку, підсвічує ліхтариком небезпечні закладки й натягнуті волосіні для тих, хто рухається за ними. Хлопці переступають їх і проповзають під ними в сантиметрах-міліметрах.

Минуло три з гаком години, обидві ділянки пройдені. Чого гріха таїти, декілька пищавок та тротилових «засад» спрацювали. Але хлопці усвідомлюють і знають: на змаганнях груп ССО чи ба більше — у реальних бойових умовах цього допустити не можна. Спрацьовує чинник розуміння того, що поле навчальне, не бойове.

— Над цим ще треба попрацювати, — каже Дмитро.

Промоклі й холодні рухаються далі — «гріє» темп…

Попереду черговий етап — вихід до району подолання водної перешкоди.

Усі промоклі до рубця. У когось цокотять зуби, як і в мене. Виходжу мобільним на Андрія, як і домовлялися. Він каже, що через велику кількість опадів їхній Hammer сів на пузо і за мною не приїде, тому… Вирішуємо, і я з інженерами повертаюсь у ППД. Дорогою до Хмельницького виходжу на Віктора і прошу його, щоб чи він, чи Андрій відзняв на мобільний телефон те, як хлопці прийшли, підготувалися і приступили до подолання водної перешкоди. Обіцяв своїм дівчатам (доньці з дружиною. — Авт.) бути не раніше 10-ї чи 12-ї наступної доби, а тут… — здивую, зайду у квартиру по пояс у болоті — мокрий і брудний.

Та не так сталося, як гадалося. На півдорозі Дмитро, як старший машини, раптом наказує водію зупинитись. Вслухаючись і намагаючись зрозуміти причину зупинки, збагнув, що той говорить із Віктором. Він називає певні населені пункти, поблизу яких ми були пів години тому, і наказує повернутися, аби допомогти витягнути з дощового полону й багнюки їхнє авто. Починаю розуміти: «картинку» переправи групи через озеро зніму сам.

Приїхали на точку, групи ще немає. Віктор трохи на нервах. Hammer добряче сів пузом, 4×4 не чіпляє твердої землі, колеса крутяться в багні і видають пари паленої гуми. Кілька спроб хвацьких водіїв-професіоналів витягнути авто тросом з різних боків не дають результату. Командир вирішує чекати ранку, коли за ними приїде той самий КрАЗ, який доставив групу і має забрати її після виконання завдання з точки збору.

Дощ перестав сипати близько 23:00. Десь о першій ночі з’явилась група Геннадія. Хлопці підійшли на чергову точку, підготувалися, зайняли кругову оборону, почали по одному сходити у воду, одягати ласти. Все в суцільній пітьмі: лише при світлі молодого місяця можна було ледь розгледіти їхні дії. Мій налобний рибальський ліхтарик допомагав сфокусувати об’єкт і зробити кілька фото та відзняти коротенькі відео.

На тому березі…

…до якого майже сотня метрів, два маркери, що позначають ділянку виходу з води. Зумів відзняти вхід у воду хлопців і мерщій подався через дамбу на протилежний берег, аби зафіксувати вихід. Далі хлопці без зайвої метушні зібрались і, подолавши ще кілька кілометрів, без єдиного пострілу захопили умовний ворожий командний пункт. Вже відходячи зустріли вогневий опір противника, який подавили наявними силами і засобами та підірвали в умовному тилу ворога дамбу й залізничний міст. Завдання виконали, вийшли на точку збору, звідки їх евакуювали на базу.

Важливо розуміти, що під час виконання завдань групи, починаючи від висадки і до завершення, усі уточнення, рухи, тактичні дії, перемовини чи корегування відбуваються не вголос, а засобами зв’язку, жестами, чи ледь чутним шепотінням.

Про вітчизняну зброю — як про прорив

— Щодо озброєння наших козаків, то вони мають усе найкраще, що є на озброєнні вітчизняного війська й не лише, — розповідає Андрій. — Маємо потужні, сучасні снайперські комплекси виробництва передових країн світу. Наразі основним видом озброєння снайперів у групах є комплекси UАR-10. Хоча це, імовірніше, гвинтівка марксмена, точного стрільця. Його важко назвати повноцінним снайперським комплексом, та ми вийшли на патрон 308-го калібру й платформу AR-10, якою досить успішно користується пів світу. UAR-10, автомати «Вулкан», пістолети «Форт-14» — усе це зброя вітчизняного виробництва — хіба ж це не прорив!

Скажімо, до найкращих світових зразків, як-от Heckler&Koch HK-416, не дотягуємо, та як перехідний зразок він нас влаштовує. Він закриває всі основні «косяки» АК. На відміну від «калаша», на нього без проблем можна поставити нічні приціли, а це важливо. Якщо говорити про обвіс АК — то це «танці з бубном»! Аби поставити на нього нормальний приціл, нічний монокуляр, лазерні цілевказівники — треба придбати і встановити купу різного добра, — констатує офіцер.

Щодо засобів зв’язку, то основним видом його забезпечення є американські радіостанції УКХ та КХ Harris як всередині групи, так і для зв’язку з тактичним операційним центром. Спецпризначенці мають сучасні прилади нічного бачення — АN/PVS-14 і GPNVG-18 — відомий, як чотириокий павук, що дає хороший кут огляду, якісну картинку і має третє покоління сенсора. Важливою є і наявність лазерних цілевказівників PEQ-15, що дають точку на ціль, яку не видно неозброєним оком, а лише у пристрій нічного бачення. Приміром, якщо боєць заходить у приміщення, йому навіть не треба скидати автомат на лінію прицілювання аби навести зброю на ціль.

— Щодо спорядження, обвісу, форми, є різні варіанти. Це річ надто специфічна й індивідуальна. У кожного з бійців свої уподобання. Це як із взуттям чи наплічниками, — підсумував Андрій і додав, що він та хлопці в групах надто хвалять новий камуфляж українського виробництва «Мавка», який якісно пошитий, має хороший матеріал, надійну фурнітуру і добре зарекомендував себе в міській забудові, в лісі та горах.

Фініш — це фактично старт!

Група успішно виконала навчально-бойове завдання в рамках тактико-спеціального навчання під керівництвом тактичного операційного центру військової частини. А я повернувся додому близько сьомої години ранку по пояс у болоті, мокрий, брудний і… щасливий.

27

Кореспондент АрміяInform
Стежте за нами в Instagram
Вишкіл, Новини, Репортаж