Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Проблеми кадрового дефіциту в багатьох сферах державного управління не настільки гострі, як це подають засоби масової інформації. Це стосується і Міністерства оборони України. Є влучний вислів: «Той, хто не хоче працювати, шукає причини, а той, хто хоче – можливості». З 2016 по 2018 роки група фахівців, відповідно до доручень Міністра оборони України, виконувала завдання, пов’язані безпосередньо з аналізом:
- фактичного стану справ в частині законності та ефективності володіння, використання та розпорядження майном і землями оборони;
- достовірності облікових даних щодо наявності нерухомого майна і земель оборони;
- питань, пов’язаних із будівництвом інфраструктури, казармено-житлового фонду, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей;
- ефективністю роботи державних підприємств Міністерства оборони та ризики, пов’язані із використанням майна цих підприємств.
Треба зазначити, це була дійсно клопітка та тривала робота, яка насамперед вимагала глибокого занурення в тему й наявності у працівників спеціалізованих знань та навичок. Попри всі складнощі, завдання було виконано – ми змогли зазирнути в природу проблематики управління майном та землею МО України, починаючи з 1991 року. Це дало змогу скласти загальну картину в єдиній системі координат.
Аби не розчарувати очікування читачів, наведу окремі приклади здобутих результатів, без прив’язки до території та обсягів зловживань.
Отже, по-перше, з’ясувалося, що в окремих обласних центрах-мільйонниках не було зареєстровано жодної земельної ділянки з числа тих, які були передані у володіння та користування Міністерства оборони України. Внаслідок чого їх втрати становили близько 50%, як порівняти з 1991 роком. Збитки, завдані державі, вимірювалися сотнями мільйонів доларів США, що еквівалентно ціні понад десяти тисяч квартир. За наявності 47 тис. черги безквартирних військовослужбовців в армії, це більш ніж актуально.
По-друге, у сфері будівництва військової інфраструктури, казармено-житлового фонду, житла для військових, а також у процесі обслуговування нинішньої інфраструктури, яка перебуває на обліку і балансі МО та ГШ ЗСУ, мали місце щорічні системні багатомільярдні втрати в національній валюті.
По-третє, в окремих підрозділах, які вповноважені управляти військовим майном і землями Міністерства оборони, спостерігався досить низький рівень професійності та організації, що автоматично призводило до значних майнових та фінансових втрат.
По-четверте, окрім будівництва за бюджетні кошти, з надвисокими майновими та фінансовими ризиками здійснювалася й господарська діяльність окремих підрозділів МО та ГШ ЗС України. Так, наприклад, за результатами укладених інвестиційних договорів (угод пайової участі) на будівництво житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей на землях оборони, до Міністерства було передано, якщо порівнювати з кількістю вилучених земель на користь третіх осіб, дуже незначну кількість квартир.
Нині, зі зміною парламенту і керівництва держави, а також керівництва Міністерства оборони України, є надія на зміни. Однак, як зазначалося на нещодавній робочій нараді президії Громадської ради при Міноборони, ситуація не може змінитися сама по собі.
Варто наголосити на тому, що для ефективного виконання поставлених завдань оборонне відомство повинно щонайменше залежати від політичної кон’юнктури. Зрозуміло також і те, що будь-який новий очільник хоче мати повну картину щодо стану справ у ввіреному відомстві. Формування цієї картини, як правило, відбувається на підставі його власного досвіду, даних, представлених його командою, а також оцінкою інтересів тієї чи іншої групи впливу. Однак що робити з напрацьованим з 2016 по 2018 роки масивом інформації? У який спосіб найбільш ефективно використовувати отримані дані безпосередньо з місць, і що найважливіше, як скористатися їх аналізом?
На мою думку, відповіддю на це питання має стати демонстрація державницького підходу, який базується на ефективності, економічності, результативності і соціальній відповідальності. Аби не бути голослівним, назву завдання, які слід вирішити насамперед:
- наповнити базу чесними обліковими даними на всі 100% майна і земель оборони, у відповідності до чинного законодавства України;
- залучити до опрацювання нормотворчої та законодавчої бази провідних фахівців за напрямками, пов’язаними з володінням, використанням та розпорядженням майна і земель оборони;
- забезпечити публічний громадський контроль за діяльністю Міністерства оборони.
Водночас найважливішим аспектом у роз’язанні посталих питань з метою кардинального покращення управління майном і землями оборони є забезпечення кадрової спадкоємності фахівців, які розуміють специфіку завдань, а також володіють професійними інструментами. Розглянувши комплекс цих питань, можна виконати надактуальне завдання: забезпечити високі соціальні стандарти в армії.
Іван Базарко, керівник Центру стратегічних та оборонних досліджень, кандидат наук з державного управління
