Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
Хоча минуло вже три десятиліття після афганської війни, «вивести людей із війни виявилося легше, ніж війну з людей». Небагатьом удалося побороти «афганський синдром». Голова Бориспільської міської організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) полковник запасу ЗСУ Володимир Сукач поділився з кореспондентом АрміяInform турботами та складнощами, які нині переживають ветерани тієї далекої війни.
«Ми знаємо, як не втратити обличчя після війни»
— Володимире Івановичу, чим була для вас війна в Афганістані та як вплинули на вас події тих років?
— Як молода людина всі події спочатку сприйняв легковажно… І так було, аж поки не загинув наш перший побратим. Одразу ж спрацював інстинкт самозбереження. Моя військова служба була пов’язана з бойовими вертольотами. І без того в польотах завжди є певні ризики, а тут бойові дії… Підтримка сухопутних підрозділів, завдання бойових ударів по укріпленнях противника, висадка розвідувально-диверсійних груп для боротьби з моджахедами, які переправлялися з сусіднього Пакистану. Завдань, які стояли перед армійською авіацією, не бракувало.
Психологічний пресинг зашкалював, ми дорослішали не по роках, вчилися цінувати кожну мить свого Богом даного життя. І власний бойовий досвід здобували в режимі шокової терапії.
Після Афганістану я продовжив службу в армії. Передавав навички й знання підлеглим, які згодом ставали їм у пригоді під час виконання бойових завдань. Нині я полковник запасу ЗС України й цим пишаюся!
— З якими сьогодні викликами доводиться мати справу як керівнику ветеранської спільноти?
— Це житлова проблема «афганців», питання медичного забезпечення, протезування, санаторно-курортного оздоровлення, вручення нагород тощо. З цією метою консолідуємо зусилля ветеранів, членів сімей загиблих. Також нашим важливим завданням як спільноти є військово-патріотичне виховання молоді. Ми на постійному зв’язку з профільним відділом міськвиконкому, спільно проводимо різноманітні заходи. За нашими плечима — чимало уроків мужності, створених музеїв, куточків бойової слави. Маємо непогані здобутки у спортивно-масовій роботі.
Беремо участь і в різних заходах, присвячених вшануванню загиблих героїв АТО/ООС.
— Скільки людей об’єднує організація? Чи всі вони учасники Афганської війни?
— Нині у Борисполі проживає 240 учасників бойових дій в Афганістані. До наших лав увійшли і ветерани Збройних Сил. Середній вік бойових побратимів сягає за 50. Окрім того, до складу нашої організації входять учасники бойових дій в інших країнах ‑ Анголі, В’єтнамі, Єгипті, Кубі, Чехії. Ми чітко зрозуміли — закон один для всіх. І ми разом.
Ми хочемо, щоб до нас приєднувалися й учасники АТО/ООС, бо зможемо їм багато в чому допомогти. Адже хлопці, котрі повернулися з війни, після пережитого досить часто замикаються в собі, руйнуючи життя своє та близьких. «Афганці» вже пройшли через це, мають досвід… Вони знають, як не втратити обличчя після тих подій, тому завжди готові підставити плече побратимам.
Нас ніхто не запитував, хочемо ми «за річку» чи ні
— Як ви оцінюєте нинішні настрої ветеранської спільноти, чи отримує вона достатньо підтримки, зокрема з боку держави?
— З цим проблем чимало. На жаль, нині не сповна виконуються Закони України «Про соціальний захист військовослужбовців і членів їх сімей», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо захисту прав учасників бойових дій, зокрема воїнів-інтернаціоналістів. На жаль, скорочують пільги на комунальні послуги, споживання природного газу, електроенергії. Є складнощі з проїздом ветеранів війни у маршрутках. Часто вислуховуємо водіїв, котрі відмовляють «афганцям» у безоплатному проїзді. Звісно, це ображає: чому маємо просити те, що гарантує закон? Вибухають конфлікти, які часто-густо залишаються нерозв’язаними.
Ми проти розділення учасників бойових дій на воїнів-інтернаціоналістів та атовців. Так не повинно бути. Нас, «афганців», обрав час — ніхто не запитував, хочемо ми «за річку» чи ні. Однак свою Батьківщину любимо всією душею. «Афганці»-добровольці воювали і на Донбасі разом із військовими ЗС України. Їхній бойовий досвід, переданий побратимам, виявився на вагу золота. Зокрема з Борисполя в АТО/ООС брали участь наші побратими Анатолій Нікачало, який танкістом воював у районі Світлодарської дуги, та Микола Кавун зі знаменитої 95-ї аеромобільної бригади. Захищав Піски, Водяне, Донецький аеропорт.
Наші хлопці мають державні нагороди й завжди готові виконати свій військовий обов’язок.
— Які найбільші цінності пропагуєте в афганському товаристві?
— Міцна чоловіча дружба, бойове братерство та досвід, а також витримка, мужність, а головне — загострене почуття патріотизму. Саме через це нині багато наших хлопців продовжують бути щитом України на сході й невтомно вести волонтерську діяльність. А головна цінність «афганців» — єдність, бо тільки в ній наша сила.
