Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Сьогодні на нашій планеті точиться більше трьох десятків збройних конфліктів. Усі вони різні за масштабами, інтенсивністю бойових дій, тривалістю і причинами. За даними сайта Global Conflict Tracker, частина з них – це громадянські війни в Сирії або Лівії, що нині перебувають у критичній фазі, й новини з них завжди в стрічках новин.
Сайт навіть створив карту діючих воєнних конфліктів, де всі війни і кризи поділені на три категорії за ступенем небезпеки: критичні, значні й немасштабні.
На Мюнхенській всесвітній конференції з безпеки, яка відбулась наприкінці лютого 2020 року, експерти взагалі визначили понад 80 цивільних і військових конфліктів. Ці конфлікти є активними або «замороженими». Деякі з них – дуже кровопролитні. Бурунді, Демократична республіка Конго, Руанда, Уганда, Сьєрра-Леоне, Гвінея-Бісау, Ліберія, М’янма, Східний Тимор, Нікарагуа, Гаїті, Гондурас, Мавританія, Західна Сахара – в кожному регіоні світу, на жаль, можна знайти конфлікти.
До речі, російсько-українську війну (на Донбасі й в Криму), світові експерти у воєнній сфері відносять до конфлікту високої інтенсивності, і мало в кого виникає сумнів в тому, що це є насправді – внутрішній громадянський конфлікт чи зовнішня агресія. Причиною виникнення і тривалості цього конфлікту вони називають участь в ньому Росії.
Це думка фахівців з International Crisis Group – міжнародного аналітичного центру, дані якого використовують політики й вчені, які проводять дослідження та аналіз глобальних криз. Експерти вважають, що Росія веде себе настільки вороже не лише в Україні, – вона причетна або бере участь у великій кількості криз в різних куточках світу. В Афганістані допомагає зброєю талібам, в Ємені підтримує хуситів, у Буркіна-Фасо, Мозамбіку і Лівії активно працюють російські військові найманці, Ефіопії прощає борги і починає співпрацю в атомній енергетиці, для Ірану та Північної Кореї Росія є основним міжнародним партнером, режим Ніколаса Мадуро в Венесуелі спирається на російські банки та військових фахівців.
Гребля «Хідасе» може спричинити війну в Східній Африці
У світі є ще точка, де ось-ось може виникнути регіональний конфлікт. Але учасники й причина цього конфлікту здатні спровокувати світову глобальну воєнну кризу. Причиною експерти називають – воду…
Кілька місяців тому АрміяInform розповідала про конфлікт, що виник у Східній Африці. Там може розпочатися військовий конфлікт між Єгиптом та Ефіопією… за водні ресурси. В Ефіопії беруть початок витоки Блакитного Нілу – річки, що живить водою території Судану та Єгипту.
На Нілі Ефіопія спорудила велику гідроелектростанцію «Хідасе» («Відродження») – найбільшу на чорному континенті. Гребля перегородить Блакитний Ніл, і утвориться водоймище місткістю в 74 млрд кубометрів. Для бідної Ефіопії, де майже половина населення взагалі не має доступу до електрики, цей проєкт має колосальне значення. Нині ця країна змушена імпортувати електроенергію, але після запуску ГЕС вона вийде на друге місце в Африці за її виробництвом і навіть зможе експортувати енергію. Для ефіопів «Хідасе» – це реальний шанс на економічне відродження, тому влада країни вклала майже 5 млрд доларів, близько 10% ВВП для реалізації цього амбітного проєкту.
Надалі Ефіопія розраховує отримувати від експлуатації гідроспоруди близько 27 млн доларів в день. Крім того, велике водосховище, як очікується, дасть Ефіопії близько семи тисяч тонн риби щорічно – важлива обставина для країни, яка не має виходу до моря і періодично страждає від голоду (наприклад, цьогоріч великої шкоди було завдано зграями сарани).
Єгипет, який вважає Ніл своїм національним надбанням, різко проти будь-яких дій щодо ріки. Водні ресурси життєво важливі для виживання єгиптян, кількість яких уже понад 100 млн.
Ситуація дуже серйозна. Безпосередньо перешкодити іншій суверенній державі будувати на своїй території споруди Єгипет не зміг. Тим більше, що спільного кордону країни не мають, між ними лежить ще майже тисяча кілометрів території Судану.
Міжнародні угоди, укладені в 1929 і 1959 роках, гарантують Каїру контроль над 87% вод Нілу. Також Єгипет, згідно з документом, мав право заборони на проведення робіт у дельті річки, що загрожують його стратегічним інтересам. Однак у 2010-му низка країн Африки на чолі з Ефіопією дезавуювали цю угоду як «колоніальну». Це призвело до напруження між Каїром і Хартумом із Аддис-Абебою. Неодноразові спроби зовнішньополітичних відомств трьох держав домовитися ні до чого не привели. Єгипетський президент торік на асамблеї ООН заявив: «Ніл – це питання життя, питання існування Єгипту». Один із його попередників Анвар Садат ще в 1979 році був набагато категоричнішим у своїх словах: «Ми не збираємося чекати смерті від спраги в Єгипті. Ми підемо в Ефіопію і помремо там».
У травні 2020 року Єгипет надіслав до Радбезу ООН листа, в якому зазначив, що вже нині на кожного єгиптянина припадає 570 кубометрів води на рік при міжнародній нормі 1000 кубометрів, а до 2025 року ця кількість скоротиться ще до 500 кубометрів на рік. Через нестачу води в Єгипті «мільйони робочих місць буде втрачено, тисячі гектарів орних земель зникнуть, вартість імпорту продовольства різко зросте, також стрімко почне рости урбанізація», сказано в листі, який цитує єгипетське видання Al -Ahram.
Крім того, Ефіопія заявляє, що Каїр, який скаржиться на брак води, тим часом запускає проєкт зі зрошення нільською водою пустелі в західному Синаї. Як пише ефіопське видання ECADF, вартість проєкту два млн доларів, під Суецьким каналом на Синайський півострів прокладається водопровід із Нілу, а вирощені на відбитих у пустелі ділянках фрукти і овочі, що матимуть неймовірно високу собівартість, експортуватимуться в країни Перської затоки.
Нещодавно Ефіопія заявила, що 2 липня має намір почати заповнювати водосховище на Блакитному Нілі. А часткове введення ГЕС «Хідасе» в експлуатацію (планується спочатку запустити дві турбіни з 16) заплановане ефіопською владою на грудень 2020 року, коли почнеться сезон дощів.
Нині Каїр наполягає, щоб Ефіопія заповнювала греблю протягом мінімум десяти років і під контролем сусідніх країн, а головне, щоб заповнення почалося тільки після досягнення угоди про використання нільської води. Однак ефіопська сторона раніше заявила, що розтягувати заповнення водосховища на 10-12 років для неї є неприйнятним, Аддіс-Абебі електрика потрібна нині. Ефіопія має намір заповнити водосховище за три роки, а це загрожує Єгипту дефіцитом 25 млрд кубометрів води.
Переговори без результату
У кінці травня, з наближенням термінів початку заповнення водосховища, ситуація загострилася. З’явилися публікації про можливе розміщення військової бази Єгипту в Південному Судані, проте Джуба, якось нехотя, це спростувала. Суданські медіа також повідомили про розгортання в районі греблі російських зенітних комплексів «Панцир-С1», поставлених у Ефіопію торік. Це підтверджує і російське видання «Репортер»: «ГЭС заблаговременно прикрыта зенитно-ракетными комплексами российского производства С-300ПМУ1 и ЗРПК «Панцирь-С1». Перед Каиром стоит очень серьезный вопрос: воевать или нет?»
Публікації з’явилися на фоні зіткнень в районі ефіопсько-суданського кордону наприкінці травня, коли загинули кілька людей. Конфлікт не був пов’язаний з греблею, але виникли побоювання, що він може перешкодити поновленню діалогу.
Переговори між сторонами конфлікту все ж поновились і нині знову тривають, проте не вселяють жодного оптимізму. Робочі групи Єгипту, Ефіопії та Судану обговорили лише другорядні деталі. Однак обговорення йде під акомпанемент взаємних погроз з боку Каїра і Аддіс-Абеби: отримати своє за будь-яку ціну.
Якщо сторони не домовляться, то це буде означати появу нової гарячої точки на північному сході Африки, що призведе до появи величезної кількості нових мігрантів, що рвуться в Європу. Також є досить великий ризик, що колиска цивілізації Ніл буде контролюватися, нехай і частково, терористичними угрупованнями, які й нині успішно користуються будь-яким шансом посилити свій вплив у Північній Африці.
Загроза розширення впливу терористичних угруповань на Ефіопію і Єгипет цілком реальна. Поруч із Ефіопією, в Сомалі, досить успішно діє ісламістське угрупування «Аш-Шабаб», союзник «Аль-Каїди» в Східній Африці. До 2016 року з «Аш-Шабаб» у Сомалі боролися ефіопські військові, Нині – збройні частини Африканського союзу (АС), які наступного року залишають цю країну. Звичайно ж, терористи розгорнуть свою діяльність, хоча вони і тепер відчувають себе тут досить вільно – варто згадати напад на американську військову базу Манда-Магогоні в Кенії на початку 2020 року. Під час атаки терористів «Аш-Шабаб» 5 січня загинули троє кенійських військових, і були поранені двоє американців. Про це повідомляє Reuters із посиланням на американських військових. Під час нападу загинуло п’ять ісламістів. За даними поліції, під час штурму бойовики-ісламісти знищили два літаки, два американські вертольоти і кілька американських військових транспортних засобів.
До речі, за деякими даними, «Аш-Шабаб» веде активну пропагандистську роботу саме в Ефіопії серед 25-мільйонного народу оромо, майже половина якого – мусульмани-суніти, незадоволені політикою центральної влади.
Єгипет за підтримки Ізраїлю з 2011 року веде на Синайському півострові перманентну боротьбу з терористами «Аль-Каїди» та інших угруповань, яких тут чимало. Як наслідок: дві досить потужні у військовому плані держави не можуть впоратися з пустельними польовими командирами, які несуть постійну загрозу навіть для третіх країн. Досить згадати теракт у Бір-ель-Абдеєв у листопаді 2017 року або ракетні обстріли Ейлата, а також збитий в жовтні 2015 року російський літак із туристами, відповідальність за теракт у перші дні після катастрофи взяв на себе Синайський підрозділ терористичного угрупування «Ісламська держава Іраку і Леванту» (ІДІЛ).
Крім того, зовсім поряд у Сомалі діє «Ісламська держава», методи діяльності якої такі ж, як і в «Аш-Шабаб» і ІДІЛ. Тому є велика загроза, що ісламістські терористичні угрупування можуть отримати під контроль одну з найважливіших водних артерій у всій Північній Африці.
Якщо порівнювати військову потужність Єгипту і Ефіопії, то Єгипет набагато сильніший і потужніший. Його армія за багатьма рейтингами армій світу входить до двадцятки найсильніших. Вона має чималий бойовий досвід, адже останній десяток років постійно веде бойові дії, зокрема на Синайському півострові.
Ефіопські Збройні сили теж немаленькі, близько 140 тисяч особового складу, проте озброєні вони набагато слабше за єгипетські й мають застарілу техніку. Єгипет виглядає сильнішим Ефіопії, але на боці останньої половина Африки і міжнародне право. Проти Каїра може зібратися ціла коаліція. Тож якщо ці дві країни зійдуться в конфлікті, то запалає значна частина африканського континенту.
Розблокування каналу – привід до російської агресії
В умовах зміни клімату та міграційного кризи в світі суперечка навколо Нілу може стати прецедентом, на який будуть орієнтуватися інші держави під час вирішення проблем, пов’язаних із транскордонними річками. Росія в своїй загарбницькій пропагандистській політиці планує скористатися ситуацією, намагаючись через скарги в міжнародні організації повернути воду в тимчасово окупований Крим.
Питання перекриття річок або водоканалів іншими країнами повинне активно і ефективно регулюватися на рівні ООН, закликає Москва. Крим вона вважає своїм і апелює до світової спільноти, щоб та натиснула на Україну, щоб відновити подачу води по Північно-Кримському каналу.
Сьогодні окупант цілком реально може наважитись на вторгнення в материкову Україну. Після окупації Росією Криму в 2014 році, Україна припинила подачу води по цьому каналу, і ситуація з водою на півострові ускладнилась вкрай. До окупації 85% води Крим отримував із материка. Дніпровська вода поступала спеціальним Північно-Кримським каналом. Його довжина понад 400 кілометрів, він – найдовший канал у Європі, і розпочинається з Каховського водосховища.
2020 рік виявився доволі посушливим. Дефіцит із вологою на півострові почали відчувати не лише аграрії, а й інші мешканці та сфери діяльності, і навіть почалися перебої з водопостачанням військових частин.
Силовий метод захоплення Росією Північно-Кримського каналу, щоб подати по ньому воду на півострів, уже виглядає цілком вірогідним. Про це заявляють провідні світові військові експерти. Нестача води в Криму створила серйозну кризу в сфері громадської охорони здоров’я на півострові. Якщо не вирішити питання водопостачання Криму, Захід цілком може висунути нові вимоги Росії про повернення півострова Україні.
Росія ж намагається на свою користь повернути ситуацію і звертається до ООН зі скаргою на Україну, що та порушує права людини на забезпечення водою мешканців Криму. Варто згадати звернення Наталі Поклонської до верховного комісара ООН із прав людини. І хоча, згідно з нормами міжнародного права (Женевської конвенції стаття 55) відповідальність за окуповані території несе держава, що їх окупувала (зокрема за забезпечення водою), Росія вважає ці території вже своїми, тому намагатиметься ціною інформаційних маніпуляцій вирішити питання водопостачання на свою користь.
Крім того, цілком реально, що Москва може почати й нову військову акцію проти України. Сьогодні, коли увесь світ зосередив увагу на боротьбу з пандемією коронавірусу COVID-19, Росія здатна здійснити збройне захоплення каналу. Це агресивне вторгнення вона може позиціонувати як «гуманітарну акцію», щоб забезпечити спраглий півострів водою.
Без прісної води Крим довго не протримається в умовах кліматичних змін, особливо через посилення посухи, вважають експерти. Усе це може спровокувати Росію прискорити силові варіанти вирішення питань водопостачання, тоді можуть бути втілені найрізноманітніші сценарії військового вторгнення в Україну. Розпочинаючи її, Кремль має досить «вагому» причину для власного виправдання як перед своїми громадянами за нову агресію (що вже давно не робить), так і перед світовою спільнотою. І причина ця – «гуманна і благородна» – напоїти водою спраглий Крим.
Підготовку до можливого захоплення каналу ведуть не лише військові. Готуються до подачі розблокованої води й кримські технічні служби. Працівники водогосподарства активно проводять роботи щодо очищення і приведення до ладу усіх кримських об’єктів каналу.
Подібні «водні» війни для учасників цих конфліктів – найоптимальніший вихід, адже мирне вирішення вимагає величезних інвестицій і часу. Війна за воду – це сьогодні конфлікт між країнами, які не мають можливостей (чи бажання) вкладати великі кошти в інші системи водопостачання. Нині, крім України і Ефіопії, потенційними точками напруги також є подібні «водні» стосунки між деякими державами на Близькому Сході.
