Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
17 червня 1668 року був страчений Іван Брюховецький — Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні. Він отримав гетьманську булаву завдяки підтримці царських воєвод і тривалий час орієнтувався на Москву. Однак у 1668 році несподівано підняв повстання проти царя. Це багатьох вразило. Тож чому гетьман Брюховецький так різко змінив свою політику?
Майже за п’ять років до цього повстання відбулася відома Чорна рада, де Брюховецький здобув гетьманство. Він став першим, хто поїхав до Москви та одружився з боярською донькою… Але згодом Брюховецький, попри родинні зв’язки, виступив проти росіян!
Іван Брюховецький чи не найскладніша постать серед усіх гетьманів. Говорити про нього важко, оскільки вже панує певна думка про цю людину: Пантелеймон Куліш змалював і створив стійкий наратив для пізнішої української історії.
Слід мати на увазі, що за два роки до відомої Чорної ради в Козельці відбулася нормальна козацька рада, на якій гетьманом обрали Якима Сомка. Йому присягнули всі десять полків Лівобережної Гетьманщини, й все було добре. Але в Москві сказали, що у Переяславських статтях було написано: на раді в Козельці мав бути присутній їхній представник, а його не було. Москва не визнала Якима Сомка та втягнула його в безкінечні суперечки.
Було три претенденти на булаву: полковники Яким Сомко та Василь Золотаренко й кошовий Запорізької Січі Іван Брюховецький. Здавалося, що в останнього тоді були найслабші позиції.
Попри те, що нині на політичних картах малюють Гетьманщину й Запорожжя як щось одне ціле, це були дві окремі складові. І Москва мала окремі посольства й у Гетьманщині, й у Запорожжі.
Брюховецького на гетьманство просунули, з одного боку, запорожці, а з другого — Москва. Отож, попри усталені кліше, він не був повністю промосковським. Його посольство до Москви стало радше унікальним шоу. В нього ввійшло аж 530 осіб з Гетьманщини. Вони оселилися в окремому посольському приміщенні, й після цього там було засновано так звану Малоросєйку. Саме тоді з’явився і Малоросійський приказ.
У Москві 1665 року були укладені окремі статті з Брюховецьким. Царські війська, гарнізони розміщувалися на території Гетьманщини — це по суті така м’яка окупація. І податки! Їх цьому навчили татари: «Ти володієш територією тільки тоді, коли збираєш з неї податки». Брюховецький вибив поступки: тютюн, горілка й пасіки не оподатковували.
Але через два з невеличким роки раптом вибухнуло потужне антимосковське повстання. Всі жести та пошуки рівноваги Брюховецького пішли прахом, оскільки відбулося Андрусівське перемир’я між Річчю Посполитою та Московським царством у 1667 році, й Україна була поділена по Дніпру.
Фактично, вже існувало два гетьманати, але ніхто не дозволяв собі називати Дніпро кордоном. А тут раптом найкращий союзник зустрічається з поляками десь під Смоленськом та укладає угоду без присутності козацької старшини. Це було порушенням усіх можливих статей і домовленостей.
Крім того, Москва переступила ще одну дуже важливу річ — порушила васальні взаємини з Кримським ханством, адже могла укладати союзи з ворогом свого сюзерена без відома Криму. Крим був сюзереном для Москви, Москва була васалом. Це були формальні речі, але це зберігалося.
Для Кримського ханства, яке перебувало у стані війни з Польщею, це також був виклик. А Брюховецький був його союзником.
Ключовою причиною повстання стало саме Андрусівське перемир’я. Поряд з цим відомо, що Москва ввела в Україну більше своїх військ, аніж домовлялися. За угодою, зокрема, передбачалося 4 тисячі московського війська у Києві, тисяча — у Кременчуку. А замість цього по факту було 6 тисяч у Києві, 2 тисячі — у Кременчуку.
А це не лише стало недотриманням угоди та приниженням, а й завдало додаткових витрат. Брюховецький же вмів рахувати гроші. Тож коли «дебет з кредитом» уже не сходилися — ні в морально-політичній, ні в геополітичній, ні в економічній площині — то, як кожен гетьман і шляхтич, він вирішив, що має право на повстання.
За його задумом, воно мало завершитися об’єднанням із правобережним гетьманом Петром Дорошенком. При цьому він ішов на будь-які компроміси, попри те, що той був його персональним ворогом, не меншим, ніж Сомко.
Випередивши московську дипломатію, Брюховецький домовився з Петром Дорошенком, однак тим сам себе й переграв. На спільній козацькій раді, де були лівобережний і правобережний гетьмани, Дорошенко дав своїм козакам наказ убити Брюховецького…
