Для росії — щорічне шоу культу війни, де трагедію перетворили на політичний карнавал із танками, георгіївськими стрічками та головним гаслом…
Перш ніж сісти за кермо справжнього БТРа або важелі танка, курсант чи солдат повинен пройти навчання на тренажері. Чим реалістичніший тренажер, тим вищий рівень попередньої підготовки.
АрміяInform завітала до вітчизняної компанії, що розробляє та виготовляє повнофункціональні тренажери бойової техніки, на яких проходять навчання та відновлення навичок екіпажі танків і БТРів. Нашому кореспондентові дали змогу випробувати на собі один з них. Далі – пряма мова журналіста.
Переді мною височить темно-зелене вугласте спорудження на опорах електромеханічних приводів, зі джгутами проводів, LCD-екранами, миготливими стробоскопічними лампочками. Це кабіна тренажера. До неї ведуть металеві сходи. Поруч пульт з кількома екранами, мікрофоном на гнучкій стійці, комп’ютерна клавіатура, мишка.
Один із творців приладу – підполковник запасу Микола Саламаха – запрошує підійнятися в кабіну.
Опиняємося всередині майже справжнього БТР-3ДА. Там розташовані три крісла – водія, командира та навідника-оператора. Перед кожним – пульт з екраном та органами керування. Для початку займаю місце водія, натягую шоломофон. Вибираємо район дій – один з декількох можливих, а це – міська забудова, танкодром, директриса для стрільби, гірські дороги, автодром і дуже добре знайомі ще з 2014 року околиці Докучаєвська. Після хвилинного роздуму обираємо їх.
Мій наставник усміхається:
– Дій, як у справжньому БТРі, удачі!
Залишаюся в кабіні один. У шоломофоні звучить команда: «До запуску!»
Вмикаю масу, загоряється підсвічування приладів. Повертаю ключ, чути гул МЗН (мастилозакачувальний насос. – Ред.). Доворот ключа, сидіння відчутно тремтить, у вухах – гуркіт дизеля. Перемикач коробки-автомата ставлю в положення D, відпускаю ручне гальмо, й перед очима починає бігти польова дорога. Повертаю в поле. Кермо обертається з відчутним зусиллям, машина крениться вправо-вліво, клює носом, мотор то реве на підвищених обертах, то гуде. На нерівностях кабіну відчутно трусить – словом, через кілька хвилин забуваєш про те, що ти не у справжньому БТРі.
Оскільки досвіду поїздок на БТРі у мене небагато, машину відчутно кидає з боку в бік, і, навіть виїхавши на дорогу, я не відразу можу утримати її на курсі.
Раптово лунає глухий удар, миготить спалах, у навушниках звучить голос інструктора: «Мерщій уходь з-під обстрілу! По тобі працює артилерія!»
Ривком намагаюся розвернутися. Оскільки швидкість уже майже 60 км/год, то різкий поворот на косогорі закінчується сумно: картинка перед очима йде шкереберть, кабіна тренажера перекошується, і якби не шоломофон, то голові дісталося б сильно.
Інструктор сміється:
– Не ти перший, це тобі не танк – центр ваги вищий, моменти інерції інші. Майже всі так починають. Тепер йди на місце навідника.
Гудуть приводи, кабіна вирівнюється. Я влаштовуюся на місці навідника-оператора.
У мене на озброєнні дві протитанкові керовані ракети типу «Бар’єр», автоматична гармата 2А72 калібром 30 мм – 150 бронебійних і 250 осколково-фугасних пострілів – і кулемет ПКТ калібром 7,62 з малим запасом патронів – усього 200 штук – і гранатомет АГ-30 з 28 ВОГ. Як бачимо, БТР, на відміну від радянського прототипу БТР-80, вийшов досить «кусючим».
Праворуч від мене – пульт озброєння. Вибираємо тип зброї та тип боєприпасу для гармати.
Ставлю руки на «чебурашку», як танкісти й екіпажі БМП і БТР називають пульт стабілізатора озброєння. Перемикачем поля зору ставлю широкий кут і починаю шукати противника. За умовами вправи моє завдання – вогневий контроль дороги та перехрестя. У навушниках шоломофона чую голос інструктора, що виконує роль командира або спостерігача:
– Йдуть два «залізні *** (нецензурне слово. – Ред.)» і три «перші», – це значить, що він виявив два танки та три БМП противника.
Танки потрібно знищити на максимальній дальності, БМП – не підпустити до перехрестя.
Кнопкою на пульті керування зброєю обираю тип озброєння, перемикаю на ракетний канал і вузьке поле зору.
Ось і танки – система візуалізації тренажера точно показує силуети Т-72 з характерним бічним вихлопом. Заміряю лазерним далекоміром відстань – до них 3200 м. Підводжу прицільну марку в центр цілі, пускаю ракету. Тепер головне – будь-що втримати ракету на цілі. Тим часом по мені відкривають вогонь, по екрану біжать смуги, але ракета йде до ворожого танка. Точність потрапляння майже фантастична – +/– 30 см від точки прицілювання. Є! Над танком підіймається стовп диму. Відразу знаходжу другу ціль. За даними виміру до неї 2800 м. Здійснюю другий пуск. Ворожий танк по мені вже працює прицільно, але голос інструктора спокійний:
– Хоч би що з тобою робили, тримай кутник у центрі цілі – це найголовніше.
Ось і другий горить. Інструктор схвально коментує:
– Добре, що не підпустив близько, з танками на дистанції 2 км не жартують.
Тим часом помічаємо, що БМП противника вже пройшли майже пів дороги та перебувають ближче ніж 2 км. Перемикаю на гармату. За технічними даними, прицільна дальність гармати – до 2 км бронебійним пострілом і до 4 км ОФС (осколково-фугасний снаряд). Оскільки БМП – броньована ціль, обираю бронебійний постріл і відкриваю вогонь. Корпус тренажера відчутно здригається, звук пострілу схожий на справжній – на екрані пульта керування вогнем видно трасу, яка тягнеться в бік ворога. Бачу, як над головною БМП підіймається стовп диму. Поруч з нею видно другу, переношу вогонь на неї – хмара диму означає влучання.
Третьої не видно, але вона звідкись б’є. Перемикаю на широкий кут огляду й бачу спалах пострілу в чагарнику. Переношу вогонь на цю машину, гармата випльовує шматки металу, голос у навушниках фіксує попадання.
Фу-у-ух… Вправу виконано.
Знімаю шоломофон і розумію, що мокрий. Гудуть приводи, кабіна вирівнюється. Виходжу з тренажера. Інструктор за пультом задоволений:
– Для першого разу непогано, перекинувся не відразу. А стрільба майже відмінно, якби не перевитрата боєкомплекту.
Потім, влаштувавшись у кабінеті за чашкою кави, говоримо про результати.
– На реальній техніці ти б уже наламав дров – БТРи перевертаються досить часто. Завдяки тренажерам ми вчимо водіїв, як цього уникнути. Ну а зі стрільби – ти все бачив сам: підпустив ворога – загинув. Проте краще, якщо це відбудеться на тренажері, а не в бою.
