Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Уся історія державності України тісно пов’язана з утворенням і розвитком війська. Українські воїни завжди були надійними захисниками, відданими патріотами, для яких честь, свобода і незалежність далеко не порожній звук. Це генетично передавалося через століття, стало гаслом запорізьких козаків, гайдамаків, Січових Стрільців, воїнів УПА. Сьогодні це гасло підтримує і надихає на боротьбу з російським агресором наших захисників на Сході. АрміяInform пропонує зазирнути в минуле та подивитися, як виглядали українські воїни у різні історичні часи.
Єдиною українською військовою формацією часів Першої світової війни став Легіон Українських січових стрільців. 6 серпня 1914 року Головна Українська рада та Українська боєва управа у Львові проголосили маніфест, у якому закликали гуртуватися під знаменами Українських січових стрільців для створення добровільного військового підрозділу — Легіону в рамках австрійського Ландверу. На заклик відгукнулося 28 тис. добровольців. З них австрійська влада вибрала тільки 2500. Всього за роки війни через УСС пройшло близько 10 тис. вояків.
У березні 1915-го Легіон реорганізовано за австрійським зразком: два окремі курені (батальйони) по чотири сотні (роти) в кожному. У вересні того року з них утворюють 1-й Полк Українських січових стрільців. У розпал війни, у травні-червні 1916 року, Полк УСС вже додатково нараховував кулеметну сотню, чоту (взвод) мінометів і вогнеметів, сотенний телефонний зв’язок, відділення хімічного захисту, технічну сотню.
Озброєння та спорядження Легіону УСС було австрійське. Основним зразком була гвинтівка Манліхера з багнетом. У боях також використовували пістолети, станкові кулемети Шварлозе та ручні гранати.
На комірі вояки УСС носили сині петлиці, на яких позначалися ранги відповідно до чинної в австро-угорській армії системи. Наприкінці 1916 року в армії було запроваджено новий мундир, на якому замість кольорових петлиць на комірі нашивались вертикальні кольорові стрічки, для УСС — жовто-блакитні. Кашкети вояків прикрашалися різноманітною патріотичною символікою, наприклад, як на малюнку, відзнакою-кокардою («розеткою») з синьої й жовтої тканини.
Від початку існування Легіон брав участь у боях проти російських військ у Карпатах. Особливо запеклими були бої за гору Маківку 29 квітня – 2 травня 1915-го. Далі легіон відзначився в боях під Болеховом, Галичем, Завадовом і Семиківцями, на горі Лисоня під Бережанами.
Навесні 1918 р. після укладання Брестської мирної угоди між УНР і блоком Центральних держав УСС увійшли до складу австро-угорського військового контингенту, розміщеного на Херсонщині. На початку жовтня того ж року УСС перевели на Буковину, звідки у перших числах листопада прибули до Львова. Після розпаду Австро-Угорщини січовики склали основу Галицько армії Західно-Української Народної Республіки.
Одна з найстаріших українських військових частин бере свій початок від Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців, утвореного восени 1917 р. в Києві з колишніх військовополонених австро-угорської армії української національності. Оскільки спочатку серед особового складу частини було чимало вояків Легіону (полку) Українських січових стрільців, використовували відповідну назву. У березні 1918 р. курінь було розгорнуто в полк, який 1 травня 1918 р. роззброїли німці.
У середині серпня того ж року П. Скоропадський дозволив сформувати в Білій Церкві окремий загін Січових Стрільців, що брав активну участь у повстанні проти гетьмана. Далі внаслідок чисельного зростання його було розгорнуто спочатку в дивізію, а згодом — у корпус (групу). На початку грудня 1919 р. корпус Січових Стрільців припинив існування, він був інтернований поляками. Січові Стрільці вирізнялися високою боєздатністю. Їх часто використовували для охорони перших осіб держави та центральних установ УНР, завдяки чому можемо говорити про елітний характер формування. Командувачем Січових Стрільців був полковник Є. Коновалець.
Зображений на малюнку Січовий Стрілець одягнутий у кітель-френч так званого англійського крою та штани крою «напівгаліфе з легким бриджем», які було офіційно запроваджено в українській армії наказом № 246 від 24 квітня 1919 р. На рукавах — знаки розрізнення рангів у вигляді трикутника («чохла») та жовтих шевронів різної ширини, а на комірі — прямокутні петлиці, що позначали належність до певного роду війська та частини. Ці відзнаки так само було встановлено наказом № 246 від 24 квітня 1919 р. На малюнку бачимо чотового піхотинця, на що вказують три вузькі шеврони та блакитний колір нарукавних трикутників і петлиць. Згідно з наказом, на петлицях мали б зображуватися новозатверджені емблеми родів військ, але на практиці цього не було. Тому січові стрільці часто поміщали на петлицях свою традиційну абревіатуру СС, яку носили на комірі ще з кінця 1917 р.
На голові — французька каска Адріана зразка 1915 р., яку широко використовували під час Першої світової війни в різних арміях держав Антанти, зокрема й у російській. Відомо, що Січові Стрільці здобули свої «адріани» в Білій Церкві та зі складів 2-го Подільського корпусу під час антигетьманського повстання в листопаді 1918 р. В українській армії як фронтальну емблему на касках замість царського двоголового орла використовували тризуб. Це могла бути як офіційно затверджена армійська кокарда, так і намальоване фарбою самодіяльне зображення.
Зображений на малюнку вояк одягнутий у «блюзу» (польовий мундир) зеленувато-землистого кольору з шістьма гладкими ґудзиками, чотирма кишенями з клапанами і стоячо-відкладним коміром. Від встановленого зразка її відрізняють бокові кишені, які мали б бути не накладними, а прорізними. Вояк носить штани, вільні у стегнах та колінах і обтислі нижче колін. Взуттям є черевики з обмотками.
На комірі нашиті зубчатої форми сукняні «вилоги» (петлиці) темно-синього кольору, які було призначено для стрільців і підстаршин у піхоті. У нижній частині рукавів є два вузькі срібні «пружки» (стрічки), накладені на сукняні підкладки темно-синього, піхотного кольору. Вони позначають військове звання вістуна. На лівому рукаві зображено встановлену 30 березня 1919 р. «відзнаку для боєвиків», що являла собою синьо-жовтий шеврон, звернутий кутом догори, право на носіння якого надавалося всім безпосереднім учасникам бойових дій, як стрільцям, так і старшинам. Між сторонами шеврона могли поміщатися короткі червоні стрічки, що позначали поранення.
Головним убором вояків Галицької армії ставала шапка «мазепинка» з декоративним відворотом, скошені краї якого утворювали спереду V-подібний виріз. Однак після переходу Галицької армії за Збруч і з’єднання її з армією УНР, замість «мазепинки» впроваджувалася шапка «київлянка», або «петлюрівка», — круглий кашкет англійського зразка, на якому кріпилася кругла кокарда з тризубом. Околиш у нього мав бути кольоровим за родом війська, але через брак відповідного сукна цього правила не завжди дотримувалися.
Вояк озброєний ручним дисковим кулеметом «Льюїс» англійського або американського виробництва. Під час Першої світової війни США і Велика Британія до червня 1917 р. поставили до Росії майже 13 тис. таких кулеметів, частина з яких потім дісталася й армії УНР. Та ж, своєю чергою, передала певну їхню кількість як допомогу Галицькій армії. Відомо, що станом на середину травня 1919 р. у її бойових частинах було до 160 «Льюїсів». Після відступу Галицької армії на Наддніпрянщину кількість цих кулеметів у ній зросла.
На ремені вістун має у шкіряній кобурі пістолет «Штейєр» зразка 1912 р., найбільш розповсюджений в австро-угорській армії періоду Першої світової, який потім дістався у спадок і галичанам. Кожний вояк Галицької армії мав обов’язково носити холодну зброю: або шаблю, або багнет. Оскільки для підстаршини-кулеметника шабля не передбачалася, він мав на ремені солдатський багнет до гвинтівки «Манліхер» з прив’язаним до шкіряного підвісу австрійським унтерофіцерським темляком. Звання вістуна і наявність в комплекті озброєння пістолета свідчать про те, що зображений на малюнку вояк, скоріш за все, є командиром кулеметного рою (відділення), що входив до складу кулеметної чоти стрілецької сотні.
Національну оборону Карпатської України було створено 15 березня 1939 р., відразу після проголошення незалежності Карпатської України. Основу Збройних Сил Карпатської України складали січовики з організації народної оборони «Карпатська Січ» (ОНОКС). Вони брали участь у битві на Красному полі 16 березня 1939 р., де стримували переважні сили угорської армії, що дозволило евакуювати уряд Карпатської України з м. Хуст.
Унаслідок поразки залишки вояків з Красного поля приєдналися до решти січовиків, які відступали до Великого Бичкова, аби організувати там другу лінію оборони. Після окупації Закарпаття угорцями перейшли в гори, де вели партизанську боротьбу аж до травня 1939 р.
Січовик одягнутий у формений однострій ОНОКС: шапка-«мазепинка» з синьо-жовтою стрічкою замість кокарди, світла сорочка з темною краваткою та кітель, поверх — шинель із відкритим коміром з бавовняного сукна захисного сіро-зеленого кольору, шкіряний ремінь, штани-галіфе з обмотками та черевики.
У руках січовик тримає чеський легкий кулемет ZB vz. 26/30, також на собі має два підсумки, кожен із яких розрахований на два магазини по 20 набоїв. Через плече сумка помічника кулеметника, яка містить олійницю, приладдя для чищення зброї й запасні частини до кулемета.
На фото зображений вояк УПА в криївці в момент її викриття енкаведистами. Одягнений в однострій, що складався з саморобного кітеля, вишиванки, трофейних радянських штанів-галіфе, ременя, чобіт та шапки-«петлюрівки». У руках тримає гранату радянського виробництва РГ-42 та німецький пістолет системи Вальтера (Р38), калібр 9 мм. Поряд стоїть радянський пістолет-кулемет ППШ-41.
Попри наявність проєкту військової уніформи для УПА, його так і не було реалізовано. Натомість повстанці послуговувалися наявними одностроями. Найбільш поширеними були радянські комплекти уніформи, які у великій кількості залишила, відступаючи, Червона армія. Мінімальний комплект однострою УПА складався з кітеля, сорочки, штанів, ременя, черевиків та головного убору.
Існували три варіанти комплектації одностроїв УПА:
1) використання різних елементів уніформи армій противників УПА (радянських, німецьких, угорських, румунських, словацьких, італійських та форми допоміжної поліції);
2) саморобні, які складалися з кітеля з відкритим коміром та чотирма кишенями (дві нагрудні та дві внизу), штанів типу галіфе, бавовняної чи лляної сорочки (однотонної або в смужку, або в клітинку) білого, бежевого, блакитного та зеленого кольорів, чобіт бажано зі шкіряною підошвою, шапки-«мазепинки» чи «петлюрівки»;
3) комбіновані, які поєднували елементи цивільного одягу з радянськими, німецькими та іншими строями.
Повстанці використовували кокарди й пряжки з тризубом, які, як правило, виготовляли власноруч. Матеріалом були гарматні гільзи, крила та обшивка літаків. Досить часто упівці переробляли трофейні кокарди і пряжки прикрашаючи їх тризубом.
Огляд підготовлено за матеріалами популярного видання «Історія українського війська», під заг. ред. Василя Павлова; видавництво: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016.
