ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

«Були ситуації, коли відкладав хірургічний скальпель та брав автомат і саперну лопатку…» — військовий лікар Андрій Засуха

29 Травня 2020
«Були ситуації, коли відкладав хірургічний скальпель та брав автомат і саперну лопатку…» — військовий лікар Андрій Засуха

Ім’я Андрія Засухи з щирою вдячністю згадують десятки, а то й сотні наших військовиків, яким він урятував життя під час російсько-української війни на Донбасі.

Сьогодні полковник медичної служби, лікар-хірург вищої кваліфікаційної категорії Андрій Засуха обіймає посаду начальника відділення абдомінальної хірургії Клініки абдомінальної хірургії Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь». А свій шлях у медицину він розпочав ще 1989 року, коли після закінчення середньої школи у Львові поступив на факультет підготовки лікарів для військово-повітряних сил Військово-медичної академії імені Кірова у тодішньому Ленінграді. Закінчив її 1995 року. Після розпаду Радянського Союзу тиск на українців чинили шалений: їм м’яко стелили, наполягаючи, щоб ті підписували контракти з російською армією й отримували громадянство РФ. Та Андрій Засуха вирвався з «дружніх обіймів старших братів», повернувся на Батьківщину, де відразу ж вступив на інтернатуру за спеціальністю «Хірургія» в Українську військово-медичну академію. Після її закінчення майже 18 років прослужив у гарнізонному госпіталі міста Чернівці на різних хірургічних посадах. Служив у складі нашого миротворчого контингенту сил ООН у Лівані. На початку російської агресії вже у званні майора медичної служби працював ординатором хірургічного відділення Чернівецького військового госпіталю.

На війну потрапив практично з перших днів. Тоді були сформовані мобільні лікарсько-сестринські бригади, що були закріплені за військовими підрозділами й виїжджали разом з ними на Донбас. Бригада Андрія Засухи, до якої, крім нього, увійшли ще хірург Юрій Царюк, лікар-анестезіолог Андрій Проданюк, старший сержант контрактної служби, анестезіолог Микола Гуля та операційна медсестра, старшина контрактної служби Лариса Чернікова, разом з одним з батальйонів десантно-штурмових військ 7 травня 2014 року прибула в Луганську область.

Ситуація тоді склалася така, що майорові Андрію Засусі довелося змінити хірургічний скальпель на автомат і саперну лопатку, «перекваліфікувавшись» на санітара-стрільця. Довелося й окопи рити, й у дозорі стояти ночами, й у боях безпосередньо брати участь. Пліч-о-пліч із десантниками він звільняв Червоний Лиман, Щастя, Веселу Гору, Металіст, Станицю Луганську, Трьохізбенку, брали під контроль кордон з Росією.

— Спали на землі, по дві годину на добу. Бувало, що й у калюжі води прокидалися… — згадує Андрій Володимирович. — Пам’ятаю, тільки-но прийшов з нічного дозору, приліг, аж раптом команда: «На виїзд!» За п’ять хвилин треба було знову взути берці, скласти речі, закинути їх у БТР і вскочити самому. Не встигнути ми не мали права. Тоді ми на ТЕЦ у Щасті, яке щойно звільнили, стояли. А тут — бій за Металіст, де було найбільше на той час наших втрат, — 20 загиблих.

Помчали через міст на Веселу Гору, потім нас висунули на зачистку досить відомого нині з певних причин гольф-клубу. А після пішли в бій під Металістом, який тривав з п’ятої ранку до дев’ятої вечора безперервно. А там цілий укріпрайон — окопи, дзоти. У лісосмугах нічого не видно, просто стіна з дерев і кущів. І звідти — град куль. Бойовики були дуже підготовленими, це чітко було видно по тому, як вони відпрацьовували з РПГ по наших бронемашинах. Нас підтримувала артилерія та гелікоптери. Зрештою бойовики відступили. З Металіста ми вже бачили околиці Луганська. Та розпочалося перше одностороннє перемир’я. Тоді й почалися ворожі обстріли «Градами», важкою артилерією… Довелося відходити. Те, що ми звільнили за два дні, потім повертали місяць зі втратами.

Після закінчення ротації Андрій Засуха повернувся до госпіталю в Чернівці, куди також привозили на доліковування поранених. А 2016 року, з вересня по грудень, — знову відрядження в район АТО, у 66-й госпіталь, абдомінальним хірургом. Тобто спеціалістом, що спеціалізується на органах черевної порожнини. Було важко, проте тішило, що нарешті зайнявся справою за фахом, виїздив і вдень, і вночі на оперативні втручання в Курахове та Селидове, в Авдіївку.

2018 року вже підполковник Андрій Засуха вперше був призначений на посаду провідного хірурга Об’єднаних сил. Удруге він обійняв її в січні 2020 року.

До провідного хірурга Об’єднаних сил надходить уся інформація про поранених і загиблих, — розповідає Андрій Володимирович. — Коли ж до одного госпіталю одночасно поступають чотири й більше поранених або особливо тяжкопоранені, ми обов’язково виїздимо — надавати методичну допомогу під час операції, контролювати дії хірургів, організовувати одночасну роботу кількох бригад з одним пораненим і забезпечувати своєчасну безпечну евакуацію, а в разі вкрай важких поранень і самим оперувати. Неодноразово доводилось уночі «летіти» на машині кілька годин, щоб урятувати бійця. Навантаження велике: медичну допомогу військовослужбовцям ОС надають у 15 лікувальних закладах, відстань між крайніми — 600 км. Особовий склад хірургічної та анестезіологічної служб — понад 100 лікарів, щодо спеціалізації, досвіду й професійного рівня кожного потрібно мати чітку інформацію. Майже щодня надходять поранені та хворі, щодня оперативні втручання й більше ніж сотня пацієнтів на лікуванні. Все це потребує цілодобового контролю, координації та ухвалення складних рішень. Хірург така професія, коли працюєш постійно.

Військовий лікар пригадав одну з непростих операцій.

— Я був на місці постійної дислокації — Часів Яр, 65-й госпіталь. А у Покровськ прибув командувач медичними силами генерал-майор медичної служби Ігор Петрович Хоменко. За статутом командувача завжди має супроводжувати провідний хірург. Я виїхав назустріч, проте дорогою отримав повідомлення, що в Авдіївку доставили вкрай тяжкого пораненого. Я доповів про ситуацію й повернув в Авдіївку. Приїхав туди й провідний хірург 66-го госпіталю полковник медичної служби Василь Бітнер. Разом з ним ми і розпочали операцію. Поранення виявилося дійсно надзвичайно тяжким, снайперською кулею була розтрощена права нирка, розірвані печінка та товста кишка. Ми зупинили кровотечу, стабілізували хворого. Тут саме під’їхав генерал Хоменко, й ми таким серйозним колективом узялися до справи. Нирку, на жаль, довелося видалити, видалили частину товстої кишки, однак життя хлопцю врятували. Можна сказати, витягли з того світу. Такі випадки надихають.

За словами Андрія Засухи, українська військова медицина за шість років війни зробила значний крок уперед щодо впровадження новітніх технологій, світового досвіду й адаптації до стандартів медичних служб країн НАТО. 2018 року для військових медиків, які працювали безпосередньо на «передку», була затверджена програма підготовки, ухвалена в Альянсі. Полковник Андрій Засуха, пройшовши всі етапи війни, може порівнювати, як усе змінилося. Він переконаний: нині професійний рівень бойових медиків дуже високий.

Поліпшилося обладнання госпіталів, відпрацьована система евакуації, що вкрай важливо. Дуже професійно працюють наші льотчики, що практично за будь-якої погоди, в будь-який час доставляють поранених на третій рівень надання медичної допомоги — в Дніпро та Харків. Триває плідна робота з цивільними закладами охорони здоров’я. Наприклад, усіх військовиків з опіками евакуюють виключно до Опікового центру Дніпра. Там же діє Центр мікрохірургії кисті. Всіх воїнів з пораненнями очей негайно направляють на лікування до спеціалістів Дніпровської обласної клінічної лікарні. Ще 2014 року була ухвалена програма зі збереження працездатності та профілактики інвалідизації українських воїнів. Тобто всі сили військових медиків направлені на те, щоб не тільки врятувати життя пораненим, а й не допустити їхньої інвалідності.

Також триває співпраця з обласною лікарнею імені Мечникова. Окрему подяку Андрій Засуха висловлює заступнику голови Дніпропетровської облдержадміністрації Тетяні Петрівні Губі за її великі заслуги у взаємодії між військовими й цивільними високопрофільними лікувальними закладами.

Та що обурює Андрія Володимировича — так це величезна кількість у ЗМІ та особливо у соціальних мережах неправдивої інформації щодо поранених і загиблих. Часто мусується, роздувається тема «приховування» втрат.

Я можу дати слово офіцера, як людина, через яку вся інформація йшла: я точно знаю, скільки було поранених і загиблих за добу. Жодного випадку не приховали. Чому виникає дезінформація? Комусь вигідно виставити наших солдатів та офіцерів слабкими, не здатними дати ворогові відсіч. Запевняю вас: українська армія гідно воює й дає ефективну відповідь агресорові, а не сидить в окопах, чекаючи прильотів. Підрив довіри українського народу до армії – на руку ворогу, — переконаний Андрій Засуха.

18

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook
Life story, Публікації