Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Незадовго до радянсько-німецької війни Сталін винищив найкращих воєначальників Червоної армії, що стало однією з причин військових поразок влітку 1941-го.
За часів Йосипа Сталіна репресії не оминули жодного прошарку населення СРСР. Червона армія, підрозділи якої допомагали не лише зміцнитись і панувати протягом десятиліть компартійному режиму, а і йому особисто, не стала винятком. Завдання «розібратись з командними кадрами» каральні органи отримали від нього ще на початку 30-х років. Зокрема під час закритого засідання вищого керівництва Державного Політичного Управління — попередника зловісного НКВС, господар Кремля сказав: «Товаришу Єжов! Чи не пора розібратись з нашими генералами та маршалами? Подумайте…»
Головному чекісту країни багато часу на роздуми не знадобилось: незабаром Червона армія недорахувалася понад 26 тисяч командирів вищої та середньої ланки. Але їм ще пощастило: їх лише звільнили з військової служби, не позбавивши життя. Згодом почалися арешти.
На думку істориків, які досліджують тему репресій у Робітничо-Селянській Червоній армії, чи не найбільше постраждали ті частини, що дислокувалися на теренах Української РСР. Сталін, зважаючи на спротив, який чинили українці новим «господарям життя», вважав наших дідів і прадідів найбільш неблагонадійними з-поміж інших народів, що населяли радянську імперію. Звісно, що військові, серед яких було багато етнічних українців, теж не викликали у нього довіри. Насамперед з-поміж тих, хто служив і в царській армії.
Дружина командира одного з артилерійських полків Київського особливого військового округу, заарештованого прямо під час відрядження до Миколаєва, згадувала, що «кожен день приносив усе нові й нові жертви. З усього було видно, що це не випадкові арешти, а добре розроблений план знищення старої інтелігенції та вилучення з Червоної армії колишніх офіцерів імператорської служби».
Але цього тирану та його сатрапам виявилося замало: у 1937-му країною прокотилася хвиля показових процесів уже над вищим командним складом. Під молох потрапили навіть ті з них, що відзначилися у громадянську війну проти білогвардійців, брали участь у придушенні селянських повстань, як в Україні, так і Росії, були нагороджені орденами за «бездоганну службу соціалістичній Батьківщині».
– Наївно думати, що в тоталітарній державі могло бути інакше, — вважає історик Руслан Забілий. – В армії каральні органи, виконуючи вказівки Сталіна та його оточення, теж активно вишукували «ворогів народу», «змовників», «зрадників Батьківщини».
А потім прийшов страшний 1937-й: нарком оборони Клим Ворошилов закликав до «рішучої боротьби з ворогами, що проникли до лав доблесної Червоної армії та, затаївшись, працюють на іноземні розвідки, усіляко шкодячи нашій державі». Слова цього малоосвіченого маршала-підлабузника в НКВС зрозуміли як наказ діяти по їхньому знешкодженню. Почали з командувача Київського військового округу. Пригадали, що він був проти застосування військ для придушення селянських повстань, які прокотилися Україною у 20-30-ті роки. Незабаром черга дійшла і до інших його колег, яких звинуватили у співпраці з німецькою та іншими розвідками! А щоб ті зізнавались у вигаданих гріхах, тодішній нарком НКВС Єжов дозволив чекістам застосовувати катування «шпигунів». І багато хто, не витримавши нелюдських знущань, «зізнався у злочинах»…
Серед ти, хто відчув на собі недозволені методи вибиття зізнань, був і майбутній герой Другої світової війни, Маршал Радянського Союзу і командувач фронтом Костянтин Рокоссовський. Йому вибили зуби, зламали ребра. Лише в березні 1940 року був звільнений. Призначений на посаду командуючого корпусом.
– Терор проти командного складу Червоної армії перетворився на кривавий кошмар, який не знав меж, — вважає історик Костянтин Нікітенко. – Провідні військові командири були по-звірячому катовані, перш ніж виказати імена своїх помічників та спільників. Чекісти кидали офіцерів у переповнені камери, в яких ув’язнені не мали змоги рухатися, гинули від хвороб і знущань. Після того, як з верхівкою Червоної армії було покінчено, чекісти взялися за командирів рангом нижче. У квітні 1938-го начальник особливого відділу 5-го механізованого корпусу повідомив наркому Ворошилову, що у підпорядкованому йому корпусі «командний склад заарештований на 100 відсотків». На той час жертвами терору стали близько 10 тисяч командирів Червоної армії. Зокрема були заарештовані 3 з 5 маршалів Радянського Союзу, 15 командувачів арміями, 15 армійських комісарів, 63 командири, 30 комісарів корпусів, 151 командир дивізії, 243 командири бригад, 143 бригадні комісари, 318 командирів полків.
Зважаючи на освіту, практичний досвід керування ввіреними військами, інші «заслуги» новопризначених воєначальників, вони завдали армії стільки шкоди, скільки не завдали б і цілі ворожі дивізії. У березні 1938-го тодішній партійний керівник України Микита Хрущов і командувач Київським особливим військовим округом доповідали Москві: «За рік із військ вичищено близько 3-х тисяч осіб, з них арештовано понад тисячу, оновлено командування всіх дивізій і корпусів. В результаті ліквідації троцькістсько-бухарінських елементів могутність військ зросла».
Письменник Варлам Шаламов – автор відомих оповідань про табірне життя «Колимські оповідання» – провів у сталінських концтаборах багато років. Саме особисті зустрічі, знайомства з ув’язненими стали основою для написання відомих «Колимських оповідань». Згадаймо хоча б фільм «Последний бой майора Пугачёва», прототипом головного героя був реальний радянський офіцер! Ось як Варлам Тихонович згадував своє перебування у таборі: «Поміж нас, невільників, було багато радянського офіцерства. І якщо я знав, що потрапив сюди через батька-священника, то багато хто з них і не здогадувався, чому там знаходились. За їхніми словами, їм висували стандартне звинувачування зразка «антирадянський елемент», «ворог народу». А ось українцям за походженням «шили» ще й «буржуазний націоналізм». І це при тому, що вони не знали, що це таке. Принаймні ніяк не могли пояснити мені, коли я в них цікавився…»
Маршал Жуков, як відомо, у роки війни вирізнявся жорстоким ставленням до бійців-фронтовиків і тому був одним з улюбленців Верховного головнокомандувача «товариша Сталіна». Але й навіть він неофіційно визнавав, що «ми трохи перестарались під час армійських чисток, покаравши вірних ідеалам революції товаришів»!.. А у директиві Ставки Верховного головнокомандувача, адресованій у серпні 1941-го військовій раді Південно-Західного напрямку, була дана така характеристика командувачу фронтом: «Комфронту Тюленєв виявився неспроможним. Він не вміє наступати, а також відводити війська. Він утратив дві армії таким способом, яким не втрачають навіть і полки».
А хто був винен у тому, що арміями й фронтами в перші дні німецької навали командували такі «досвідчені полководці», як Тюлєнєв? Звинувачення проти вищої військової верхівки фабрикували на найвищому рівні. Колишній начальник УНКВС Московської області Радзівіловський зазначив: «Доручення, яке дав мені Єжов, зводилося до того, щоб терміново приступити до допитів заарештованого Мєдвєдєва, колишнього начальника ПВО РСЧА, і добитися від нього свідчень з найширшим колом учасників щодо існування військової змови в армії. При цьому Єжов дав мені пряму настанову застосувати до Мєдвєдєва засоби фізичного впливу, не соромлячись в їхньому виборі». Словом, під час репресій в Червоній армії загинуло більше вищих офіцерів, аніж за роки війни.
До початку німецького бліцкригу залишалось менше ніж 4 роки і Гітлер, знаючи, що Сталін власноруч знищує перевірені й досвідчені командирські кадри, лише потирав рук. А начальник генерального штабу німецького вермахту генерал фон Бек у 1938 році писав: «На російську армію можна не зважати як на військову силу, бо криваві репресії підірвали її дух, перетворили на інертну машину, не здатну чинити достойний спротив».
З ним погоджувалась і німецька газета Deutsche Wehr, яка 24 червня 1937 р. писала: «Розстріляли цих найвідоміших воєначальників Радянського Союзу, свідомо принесли в жертву в інтересах політики боєздатність і керівництво Червоної армії. Тухачевський, безперечно, був найвидатнішим з усіх червоних командирів, і його неможливо замінити… Уявне шпигунство, звісно, лише вигадка. Якщо більшовики стверджують, що «обвинувачені зізналися» в ньому, то це, звичайно, брехня».
Унаслідок проведених так званих чисток кількість воєначальників напередодні війни – у порівнянні з 1936 роком — скоротилася удвічі та становила всього 7 відсотків від усього командного складу РСЧА. І як тут не погодитись з маршалом О. Василевським, який вважав, що «якби не було 1937-го, то, можливо, не було б і катастрофічного 1941-го», маючи на увазі загибель і потрапляння у полон більше мільйона радянських бійців і командирів…
Руслан Забілий – Генеральний директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», багаторічний дослідник репресій радянсько-компартійного режиму:
– Армія потрапила у «приціл» Сталіна ще у 20-ті роки. Наприклад, у 1929-му працівники каральних органів викрили чимало «ворогів народу» не лише старшого, а й навіть молодшого командного складу, ліквідувавши, як вони доповідали Сталіну, 600 контрреволюційних угруповань. За ґрати вкинули майже 3 тисячі осіб. Архівні дані свідчать і про те, що мішенями каральних органів були й пересічні червоноармійці. Для того, щоб потрапити у їхнє поле зору, достатньо було ремствувань на харчування, відношення з боку командирів та інші подібні «серйозні гріхи». Наприклад, взимку 1930-го були заарештовані 105 червоноармійців у гарнізонах Українського військового округу. Причина — погані висловлювання на адресу влади.
Але головною мішенню Сталіна була верхівка Червоної армії: протягом кількох років його жертвами стали 9 заступників наркома оборони СРСР, 2 наркоми Військово-Морського Флоту та їхній заступник, практично всі начальники їхніх управлінь Наркомату оборони, командувачі родів військ, 2 заступники начальника Генерального штабу і десятки його офіцерів. Насамперед з-поміж тих, хто мав безпосереднє відношення до підготовки військ.
Під час роботи ХІІІ з’їзду КП/б/У Климент Ворошилов, вірний підлабузник Сталіна і малоосвічений маршал, який збирався у ХХ столітті воювати кіннотою, викликав до Москви нібито на важливу нараду члена ЦК ВКП/б/У, члена Політбюро ЦК КП/б/У, командарма І рангу Й. Якіра. По дорозі його заарештували.
Згодом така ж доля спіткала члена ЦК КП/б/У, командувача військами Харківського військового округу І. Дубового. На початку червня 1937 року відбулося розширене засідання Вищої Військової Ради Наркомату оборони СРСР, на якому розглядалося одне питання — про розкриття й розгром «контрреволюційної військової фашистської організації». Сталін вимагав повністю знешкодити у Червоній Армії надуману «змову».
Ворожий ракетний удар у ніч на п’ятницю був спрямований здебільшого по енергетичній інфраструктурі в західних областях України.
Систему DELTA розробили за стандартами НАТО. За потреби в ній вже можна обмінюватись даними з партнерами в режимі реального часу.
Контррозвідка Служби безпеки запобігла новим спробам агресора завдати вогневого ураження по місцях базування Сил оборони на Сумщині.
Уламки збитої ворожої зброї пошкодили обʼєкт критичної інфраструктури у Львівській області.
Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-полковник Олександр Сирський заявив, що наразі немає потреби додатково мобілізувати 500 тисяч осіб.
Зранку від скидання вибухівки з дрона у Бериславі постраждав чоловік.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…