Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
75 роки тому було двічі підписано той самий документ – Акт капітуляції Третього Рейху. У ніч проти 7 травня 1945 року – у Реймсі, традиційному місці коронації французьких королів. І днем пізніше – у Берліні. Бо Сталіна не задовольнила перша церемонія.
Реймс, 7 травня 1945 року
Після смерті Адольфа Гітлера вже ніхто не сумнівався, що єдиним способом закінчення війни у Європі є капітуляція Німеччини. Адмірал Карл Деніц, наступник Гітлера, рекомендував військам здаватися в полон до західних союзників. Адже перспектива кількалітнього перебування в таборах на просторах Євразії не могла бути привабливою для вояків Третього Райху.
Тим часом уряди країн-переможців вимагали від німців терміново припинити опір і здаватися в полон. 2 травня 1945 року склали зброю перед англо-американськими військами німецькі формування в Північній Італії. 4 травня капітулювали німецькі збройні сили всіх родів військ на північному заході Німеччини, в Нідерландах і Данії. Наступного дня склала зброю група армій G у Південній Німеччині та Західній Австрії. Залога Берліна після невдалих спроб прорватися на захід змушена була 2 травня капітулювати перед радянським командуванням.
Остаточно акт беззастережної капітуляції Німеччини підписав перед представниками США, Великої Британії, Франції та СРСР керівник штабу головного командування Вермахту Альфред Йодль 7 травня у французькому місті Реймсі, де тоді містився головний штаб командувача союзних експедиційних військ у Європі Дуайта Ейзенгавера.
Німці пропонували підписати капітуляцію німецьких військ лише на Західному фронті. Але Ейзенгавер наполягав на одночасній капітуляції німецьких військ на обох фронтах. Адмірал Деніц не погодився на такі умови й послав до Реймса генерала Йодля, щоби переконати союзних англосаксів продовжити воєнні дії на Східному фронті. Але, коли надвечір 6 травня він прибув у Реймс і зрозумів, що союзники наполягають на загальній капітуляції. Зрештою адмірал Деніц уповноважив Йодля підписати Акт капітуляції.
Генерал-майор Іван Суслопаров (1897-1974) був тоді керівником радянської військової місії при SHAEF. Інших радянських генералів тоді у Реймсі не було. Суслопаров переслав до Москви текст Акту капітуляції та чекав дозволу на його підписання. До часу підписання дозвіл так і не дійшов, тому Суслопарову довелося підписувати документ з власної ініціативи. Щоправда, він поставив умову, що на вимогу однієї з союзних держав можлива нова церемонія підписання Акту капітуляції ІІІ Райху. Вчинок Івана Суслопарова не був належно оцінений московським проводом. Хоча він уникнув репресій, але до кінця життя так і залишився генерал-майором.
Підписаний у Реймсі Акт капітуляції мав набрати чинності з 23 години за середньоєвропейським (берлінським) часом 8 травня.
Берлін, 8 травня 1945 року
Але Сталіна не влаштовувала капітуляція Німеччини у французькому Реймсі, він хотів, щоби Німеччина врочисто склала зброю перед радянським командуванням у самій столиці ІІІ Райху. Аби не дратувати «дядечка Джо», західні союзники погодилися влаштувати для нього ще одну церемонію.
Уранці 8 травня з Фленсбурґа англійці привезли до Берліна літаком полонених ними фельдмаршала В. Кайтеля, адмірала фон Фрідебурґа та генерал-полковника ВПС Г. Штумпфа. Того ж дня прилетіли командувач стратегічних ВПС США К. Спаатс, головний маршал авіації Великої Британії А. Теддер і французький генерал Ж. Латр де Тасіньї.
З Москви прибув заступник наркома закордонних справ Вишинський. Керував церемонією маршал Г. Жуков. Довго чекали на погодження в Москві Акту капітуляції, який мало чим відрізнявся від попереднього. Церемонію розпочали пізно вночі – о 23 годині за берлінським часом. У Москві це вже було 9 травня, тому Сталін підписав указ Президії Верховної Ради СРСР про проголошення 9 травня Днем перемоги. Того ж дня встановлено медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років».
Звичайно, для більшості радянських людей це був радісний день. Адже закінчилася війна, з’явилася надія на повернення рідних і близьких, на покращення життя.
20 років День перемоги в СРСР хоч і вважався святом, але був звичайним робочим днем. Тільки 1965 року Л. Брежнєв проголосив 9 травня державним святом і зробив його (як і 8 березня) вихідним. Донині воно визнане державним святом у більшості держав, утворених на теренах екс-СРСР.
8 травня вважають першим днем миру в Європі після закінчення ІІ Світової війни і відзначають у більшості її держав-учасниць. У Франції, Німеччині та Словаччині 8 травня є неробочим днем. У США встановлено єдиний День пам’яті загиблих у всіх війнах (Memorial Day), який є неробочим і відзначається щороку в останній понеділок травня.
На першому фото: Реймс, 7 травня 1945 року.
Підготував Руслан Ткачук
