У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
До Дня піхоти АрміяInform підготувала розповідь про командира роти однієї з окремих механізованих бригад ЗСУ — лейтенанта Анатолія Сємєнєнка. Що для піхотинця найважче на війні, як пройти шлях від рядового до командира роти, і як це — робити вибір між навчанням у піхотному коледжі штату Техас та передовою на Сході? Про це читайте у нашому матеріалі.
Зі спортивного життя в армійське
— Я родом з міста Рені Одеської області, це на кордоні з Молдовою. До 8-го класу там жив. Мати моя все життя працювала бухгалтером. Нас з братом виховувала практично сама. Коли ми переїхали до Харкова, то поступили з братом до Харківського вищого училища фізичної культури та спорту олімпійського резерву, на відділення футболу (Анатолій і тепер грає, представляє бригаду на змаганнях. — Авт.). Потім за спеціальністю «Право» я закінчив Комратський державний університет у республіці Молдова. Повернувся на батьківщину й підтвердив диплом цього вишу — що маю право працювати юристом на території України, — розповідає офіцер.
За його словами, у 2006 році в усіх військкоматах України набирали перших українських контрактників до трьох експериментальних бригад — у Перевальному, Бродах і Новоград-Волинському. На останньому місті й зупинив свій вибір Анатолій. На початку служби в нього не було планів продовжувати перший контракт.
— Спочатку служив рядовим, другий контракт — у званні сержанта на посаді командира відділення. Був учасником миротворчих місій у Косові й Африці. Пізніше комбат запропонував посаду командира взводу. Знали, що в мене вища освіта. Я погодився. Тоді вже був морально готовий до такої посади. Закінчив тримісячні курси в Академії сухопутних військ у Львові, — згадує лейтенант.
Схід України замість Штатів
У цьому році Анатолія мали відправити на курси командирів у США — до піхотного коледжу у штаті Техас, але офіцер вирішив залишитися й прийняти посаду командира роти у своєму батальйоні.
— У цій роті я починав солдатом, тому саме її хотів прийняти… З кожною новою сходинкою — командир відділення, взводу, роти — більше думаєш про людей. Кожна сходинка — новий рівень відповідальності. Стаєш командиром — більше думаєш, аналізуєш. Завдяки своєму досвіду знаю, як мислить солдат. У цьому плані мені легше, якщо порівнювати з хлопцями, які після вишів відразу потрапляють на офіцерську посаду. Вони багатьох нюансів не знають. Тому свій солдатський і сержантський досвід вважаю дуже цінним, — зазначає Анатолій Сємєнєнко.
Юнакам, які планують пов’язати життя з армією, офіцер радить виробляти в собі терпіння та силу волі. Але найважливіше — щоб служба була до душі.
— В армії важливо приділяти увагу саморозвитку. І потрібно бути фізично міцним. Наприклад, в американській армії спорт чи не на першому місці. Думаю, ми теж повинні до цього прагнути. У наших реаліях без гарної фізичної підготовки дуже важко.
Чи стала українська армія кращою?
Найважчим на війні Анатолій вважає артобстріли.
— Хтось каже, що він до цього звик, я вважаю, що до цього не можна звикнути. У такі моменти відразу сідаю за радіостанцію і починаю керувати боєм. Більше переживаю не за себе, а за своїх людей. Після «приходу» намагаюся вийти на них і переконатися, що все добре. Кожен боєць артобстріл переживає по-своєму. Є, наприклад, молоді хлопці, які нормально переносять. Я не кажу, що їм не страшно. Страшно. Але вони не трясуться від страху.
Командир роти порівнює стан української армії у 2013 році та її сьогодення:
— Багато чого змінилося у кращий бік. Починаючи від форми. Забезпечення теж добре. Те ж саме харчування — хоч би що казали, а воно реально покращилося. Головне — не зупинятися, далі розвиватися та зміцнюватися.
Сємєнєнко розповідає, що в особистому житті щасливий, у нього двоє дітей і дружина в усьому підтримує чоловіка.
На майбутнє Анатолій має бажання все ж таки поїхати на навчання до США.
— У наше професійне свято колегам-піхотинцям — терпіння, краще «зариватися», професійно ставитися до своїх обов’язків, берегти себе та своїх людей, — побажав офіцер.
Фото — пресслужба 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького
