Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
24 квітня 1918 року у Перемишлі (нині це територія Польщі) народилася Богдана Юліанівна Світлик-Литвинко, підпільниця ОУН, письменниця, редакторка підпільних видань ОУН та УПА, посмертно нагороджена Бронзовим Хрестом Заслуги.
«Надзвичайно героїчної вдачі була ця людина, – писала у «Спогадах про Богдану-Марію Юліанівну Світлик» підпільниця Дарія Малярчин. – У ній водночас поєднувалися прикмети воїна, незламного борця за волю України, талановитої письменниці, полум’яного журналіста і… ніжної, романтичної, добропорядної, із щирою душею та ніжним серцем жінки, яку близькі та рідні звали Данусею».
Однією з підструктур, а саме Львівського міського жіночого проводу ОУН, й керувала українська письменниця, вояк УПА Богдана-Марія Юліанівна Світлик. Більш відома вона під літературним псевдонімом Марійка Дмитренко та підпільними псевдо – «Світлана», «Доля», «Ясна».
Початкову освіту здобула у львівській школі Бориса Грінченка, потім була гімназія сестер Василіянок та «Рідна школа» (яку закінчила із відзнакою), а з 1936-го – факультет класичної філології Львівського університету.
Ще гімназисткою вступила до ОУН і була провідницею жіночої сітки. За що її заарештувала польська поліція та запроторила до тюрми «Бригідки». На початку Другої світової війни Богдана Світлик вийшла з в’язниці й знову пішла у підпілля. Там вона познайомилася та вийшла заміж за Зенона Литвинка (члена ОУН), який загинув ймовірно 1944-го.
Виноска
Довідково: Особлива увага політичного керівництва Організації українських націоналістів (бандерівського руху) завжди приділялась українським жінкам. Однією з причин їхнього залучення до ОУН(б) була мобільність. Адже в умовах спочатку німецької окупації, а потім радянської жінкам легше було справлятись із завданнями оунівського підпілля. Українки спочатку виконували допоміжні ролі, але через певний час з’явилося положення, згідно з яким вони повинні служити підпіллю та носити зброю так само, як і чоловіки. Така участь передбачала існування «жіночої мережі». Це була відносно самостійна підструктура ОУН, що об’єднувала виключно жінок та дівчат, мала чітко окреслені функції інформаційно-розвідувального, просвітницько-пропагандистського, санітарно-медичного та постачально-побутового характеру. Вибудовувалась за територіальним та виробничим принципом та значною мірою повторювала структуру ОУН(б), забезпечуючи при цьому максимальну конфіденційність та конспірацію членства.
У лютому 1942-го у подружжя народився син Андрій. Через загрозу переслідування родини гестапо Світлик залишила дитину на свою матір, яка усиновила хлопчика, і пішла в УПА.
Вона працювала у Головному Осередку Пропаганди та Інформаційної Служби ОУН, який очолював Петро Федун-«Полтава». Як автор та редактор співпрацювала з підпільними періодичними виданнями «Ідея і Чин», «Самостійність» та виданнями осередку пропаганди ОУН.
Писала оповідання, нариси з життя повстанців (зокрема «Підслухане й підглядене», новелу «Героїка»). 1948-го у нелегальній друкарні УПА вийшло її оповідання «Учителька».
29 грудня 1948-го Богдана Світлик-Литвинко загинула у бою з НКВДистами, коли ті оточили групу працівників Осередку Української Головної Визвольної Ради біля села Либохори. Аби не потрапити до ворога живою, Богдана Світлик останню кулю приберегла для себе.
Жителька села Либохори Анна Пороховник розповідала про те, що «… вночі з 28 на 29 грудня 1948 року енкаведисти привезли до села вбиту жінку, яку кинули в сніг біля сільради, де чергувала очевидиця. Їй наказали подивитися на вбиту, чи не знає її. Зі зворушенням дивилася на гарне лице і довге русяве волосся вбитої жінки, якої не знала. Повернувшись додому, через 2-3 години оповідачка бачила велику групу енкаведистів, які везли цю вбиту жінку, лише в одній сорочці, перекинуту через спину коня, догори обличчям, в сторону урочища «Буковинки».
Досі невідоме її місце поховання. Існує лише символічна могила Богдани Світлик біля Либохорів.
