На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
Район проведення операції Oб’єднаних сил. Ділянка фронту в районі населеного пункту Оленівка на підступах до окупованого Донецька – ділянка оборони 28-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України. Один із сотень взводних опорних пунктів, де хлопці й дівчата в однострої тримають на своїх плечах мирне небо над українською землею. Про це повідомляє АрміяInform.
Молодший сержант Рустам Парапір намагався отямитися після дуже сильного удару в голову. Він лежав на дні окопу, а деформований шматок чогось зеленого з білими прожилками, який ще мить тому був кевларовим шоломом, валявся під протилежною стінкою позиції. Автомат ближче. Минуло не більше як дві-три секунди. Свідомість прокручувала попередні миттєвості, і Рустам зрозумів: перед ударом він бачив спалах. Точно бачив і знає напевне, звідки ворог зробив свій постріл. У такі моменти мозок працює по-особливому. «Ну, падлюка, зачекай-но…» Думки поступилися місцем інстинктам.
Попри те, що зазнав струсу мозку, відчув, що весь дискомфорт розвіявся, наче його не було. Рухи стали м’якими, швидкими і по-котячому точними. Підняти зброю, зміститися трішки вбік, згадати, уявити, відчути, де зараз ворог. Діяти необхідно швидко і точно. Постріл, ще один, ще одна швидка «афганська двієчка», майже фізичне відчуття, як кулі влучають у ціль, але небезпека чомусь не стихає, а тільки сильніше тисне у спину невидимим тягарем. Ще одна коротка черга – і різкий біль у правій руці. Куля, яку потім знайдуть хлопці, дістала його із незручної позиції, непрямою наводкою. Страшна руйнівна міць ушкодила руку, пробивши укріплення. Мішок з піском її затримав, але не зупинив. Російські снайпери зазвичай працюють не поодинці…
З Рустамом я зустрілася в Ірпінському військовому госпіталі. За час війни це вже його третє поранення. І хоч чоловік не сильно хотів розповідати про поранення, однак дещо все ж випитала.
– Того дня я стояв на посту. Спускався якраз із окопу. Снайпер. Перша куля влучила в голову. Пройшла рикошетом по шолому. Друга – влучила в руку. Шолом злетів з голови. Я спочатку і не зрозумів. Удар був сильним, точно не знаю, скільки кілограмів за силою… Але добре захитало мене. Я упав. Після цього схопився, підняв автомат, почав стріляти. Хотів дати відповідь. У цей час ворожа куля влучила в руку, наскрізь пробивши мішок, – згадує армієць.
– Вас врятував шолом?
– Як не дивно, мене вже вдруге врятував шолом. Вперше це було у 2016 році. Уламок пробив шолом і застряг у голові. Тоді його змогли безпечно витягнути, – каже військовий. У мене був товариш з досвідом бойових дій, «афганець». Він багато чого навчив: як поводитися під час бою, щоб шансів вижити було більше, як правильно діяти. Це дуже допомогло.
Рустам розповів, що коли його дівчина Інна дізналася про поранення, вона дві доби не спала. Хотіла приїхати, але через карантин її не пустили. Після завершення реабілітації, він знову хоче повернутися на фронт, адже там його справжні товариші.
– Це люди, на яких ти завжди можеш покластися. А вони – на тебе. Знаєте, я в армії знайшов не просто друзів. Можна сказати, ми там стали братами. Вони справжні товариші. У них я впевнений, знаю, що завжди прикриють.
– Які у вас бажання, крім того, щоб повернутися на фронт?
– Закінчити війну, повернутися додому, господарством зайнятися. Я сам із села. З Миколаївської області. Якщо не зможу всидіти вдома, – можливо, піду в патрульну поліцію. Там мене ще не було (сміється). Хочеться захищати людей – це вже звичка.
Час нашої розмови добігав завершення. Рустама виписали наступного дня. Без сумніву, він швидко відновить свої сили. Тому, що довго хворіти не звик. Тому, що там, на бойових позиціях, роблять свою непросту справу побратими, яким необхідно підставити плече. Тому, що триває війна з російським окупантом. Тому, що він захисник, а рідні та близькі потребують захисту, як і весь український народ. Зрештою, тому, що воїн, і звик сповна повертати ворогу борги.
