Про це в коментарі АрміяInform розповів начальник відділення комунікацій 127-ї окремої важкої механізованої Харківської бригади Антон Сосницький. — Щодо поновлення на службі після СЗЧ за новою спрощеною…
Командир відділення групи інженерного забезпечення 36-ї бригади морської піхоти сержант Андрій Діхтяренко гарячі літні місяці 2014 року провів у центрі військового протистояння на Донбасі. Разом із побратимами по зброї брав участь у запеклих боях за Савур-Могилу. Не раз побував під артилерійським обстрілом російської армії, зазнав дві контузії та відчув на собі пекло полону.
– Я був мобілізований 4 квітня 2014 року до лав Національної гвардії, а в район АТО потрапив 14 липня. Найважливішим завданням, яке довелось виконувати під час війни на Сході країни, стала битва за гору Савур-Могила, – пригадує Андрій Олександрович. – Врешті-решт ми були змушені залишити цю висоту. Змінили дислокацію, розташувавшись у районі Амбросівки у с. Калонове, де знаходиться контрольно-пропускний пункт Успенка. Але і там протрималися не довго, адже ворог гатив з усього, що мав, не гребуючи навіть своїми людьми. Уявляєте, з нами в окопах під час ворожих обстрілів ховалися навіть їхні співвітчизники – російські прикордонники.
Згодом підрозділ сержанта Діхтяренка перебазувався у село, що знаходилося недалеко від Амбросівки. Тоді бійці не розуміли, чому ворог постійно бив із тилу, лише 20 серпня вони з’ясували, що залишилися там самі.
– 23 серпня до нас приїхали «специ» 3-го полку і сказали, що треба виходити. Але у нас не було наказу, тож вирішили стояти доти, поки він не надійде. А вже наступного дня на нас сунула російська колона: десь 40 танків і 65 машин забезпечення. Слава богу, танки пішли іншою стороною, тільки машини забезпечення вийшли на нас. О 8-й ранку вони вискочили на наш блокпост. Бій тривав 9 годин, доходило навіть до того, що ми «махалися» в рукопашну. Але сили були не рівні: нас чоловік 50, їх – 300. До того ж, традиційно, ворог нещадно накривав мінометним вогнем і не брав до уваги те, що потрапляв по своїх, – розповідає сержант Діхтяренко.
Проте бійцям вдалося розбити колону і відійти до Амбросівки. Там розвідка з’ясувала, що українські військові були в трьох кільцях оточення, тому вони прийняли рішення виходити 3 колонами. У складі зведеного загону, який складався із запоріжців, херсонців і миколаївців, вони пішли на прорив. Вийшла лише миколаївська колона…
Виснажені бійці дістались до села Васькове. Там на українських воїнів чекав ще один «сюрприз». Місцевий старожил запропонував їм допомогу, сказав, що знає як їх вивести. І вивів… Прямо у засідку. Колону наших бійців ворог безжально розстріляв.
– Тоді нам дивом вдалося вціліти. Ми відходили до лісу, що був неподалік. Ті, хто врятувалися, відтягували поранених, мене також контузило. У лісі ми жили 3 дні без води, їжі й боєприпасів. Спочатку хотіли прориватися по 10 осіб на Маріуполь. Але не встигли. Нас знайшли російські десантники, – згадує Андрій.
Про те, що йому довелося пережити в полоні, боєць згадує неохоче. Обмін полоненими відбувся у вересні, після цього – лікування у шпиталі й демобілізація. З четвертою хвилею мобілізації чоловік знову повернувся до своїх побратимів у той же полк Нацгвардії. Але відчував, що йому ніби чогось не вистачало, тож вирішив підписати контракт зі Збройними Силами України.
– Я завжди хотів спробувати себе у морській піхоті, тож служба в 36-й бригаді – це було правильне рішення, про яке я жодного разу не пожалкував, – говорить сержант Діхтяренко. – Я вірю, що мій досвід стане в пригоді побратимам у боротьбі з ворогом.
А ще сержант вірить у силу талісманів. Він пригадав, як у боях за Савур-Могилу під час одного з обстрілів сталося маленьке диво.
– Нас почали накривати «Градами», все, що встигли, тоді затягнули в укриття, залишився один-єдиний ящик із ліками. Уявіть наше здивування, коли після кількагодинного обстрілу посеред суцільної руїни ми помітили саме цей ящик. Він був абсолютно цілісіньким. Відкрили його і серед ліків знайшли Біблію. Один із бійців взяв її і сховав під бронежилет. Так і носив її під серцем у найважчих боях. Можливо, саме завдяки цьому талісману він і залишився живим.
14 жовтня 2014 року сержант Андрій Діхтяренко на острові Хортиця був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
