У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
У Хмельницькому напередодні Дня українського добровольця міський голова Олександр Симчишин за чаєм із цукерками зустрівся з добровольцями, учасниками війни на Сході України.
Захисникам Батьківщини, що в перші хвилини мобілізації вирушили на фронт, вручили відзнаки міського голови «Воля та мужність», також добровольці отримали матеріальну допомогу, подарунки та два сертифікати на одержання грошової компенсації для придбання житла.
— Хмельницька міська рада першою в Україні ухвалила рішення про надання статусу бійця-добровольця захисникам. Наразі його офіційно мають десять хмельничан. Зробили ми це для того, щоб наші добровольці мали право на соціальні пільги, якими за законом користуються військовослужбовці. Це право на забезпечення житловою площею, першочергове отримання земельних ділянок, пільги на житлово-комунальні послуги, одноразову матеріальну допомогу тощо. Другий рік поспіль у це свято ми вручаємо військовослужбовцям сертифікати на придбання квартир, — каже Олександр Симчишин.
-
- Анатолій Жулінський
-
- відзнака Хмельницького міського голови «Воля та мужність»
-
- Олександр Симчишин
-
- Вадим Задорний
Самі добровольці кажуть: це свято для них дуже важливе. Крім відзнак та подарунків, приємною є увага та пам’ять про них. Адже за шість років війни люди вже звикли до неї, кажуть військові. Патріотичні настрої людей дещо згасли. А говорити про війну треба, також мусимо виховувати в юного покоління любов до України та розуміння патріотизму.
Доброволець Вадим Задорний упевнений: війна в Україні — біда й горе не частини свідомого населення, а всього українського народу, всієї нації, кожного з нас.
— У нас два варіанти — здолати ворога в боротьбі за Україну або загинути. Я сьогодні пишаюсь тим, що я українець, бандерівець, укроп, я — патріот, — каже Вадим.
Анатолію Жулінському сьогодні 65 років. Як і більшість добровольців у 2014 році, на війну пішов прямо з київського Майдану.
Починав кулеметником у 24-му окремому штурмовому батальйоні «Айдар», з березня 2015-го уклав контракт зі Збройними Силами, продовживши воювати у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».
— Воював я вправно, не гірше за молодих хлопців. Вчив їх влучно стріляти. Я ж майстер спорту з кульової стрільби, — розповідає Анатолій. — Не думав, що у мої 60 ці спортивні навички знадобляться для захисту Батьківщини. На війну пішов за Україну, за внуків з дітьми воювати. Є син і дочка, внуків маю. У сина, який мешкає в Чонгарі, у травні 2015 року двійня народилася — два хлопці. Кажуть, що в країні, яка воює за свою волю, хлопці народжуються значно частіше, ніж дівчата — це правда!
