У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Бойовий медик взводу старший матрос Ярослав Гапєєв – особистість неординарна. До війни Ярослав 6 років працював рятувальником у спецпідрозділі МНС. Йому доводилося виїжджати на надскладні ДТП, пожежі, завали, де випадало бачити такі жахіття, що важко навіть уявити. З початком війни на сході України у 2014 році чоловік у складі МНС виконував завдання в районі проведення бойових дій. Згодом він став бійцем ЗСУ.
– У 2017 році, після закінчення контракту з МНС, я підписав контракт із ЗСУ, так розпочалась моя служба звичайним матросом на посаді кулеметника у морській піхоті. Не скажу, що було важко, хоча задачі у рятувальників і військових різні, вектор діяльності той самий – боронити й рятувати людей, – розповідає Ярослав.
На запитання, як кулеметник став бойовим медиком взводу, чоловік із усмішкою відповів, що абсолютно випадково. Так сталося, що одного разу стрілець-санітар їхнього підрозділу не зміг поїхати на змагання з тактичної медицини. Враховуючи попередній досвід Ярослава, відправили його. Там команда ВМС ЗС України, на чолі з матросом Гапєєвим, посіла перше місце у змаганнях.
– Після цього мене почали залучати до різноманітних заходів, зокрема відправили в Румунію з іншим підрозділом як медика і перекладача, бо знаю декілька мов, присвоювали якісь регалії, але це більше засмучувало, ніж приносило радість. Адже я був, мов «голий король»: фундаментальних знань у мене не було і я боявся, що в разі серйозної ситуації просто можу «не витягнути», – ділиться спогадами старший матрос Ярослав Гапєєв.
Усе змінилося, коли в Збройних Силах України офіційно з’явились військово-облікові спеціальності «Бойовий медик взводу» та «Старший бойовий медик роти (батареї)». А коли на базі 169-го Навчального центру створили Навчальний центр тактичної медицини і було організовано курси підготовки медичних фахівців за стандартом 68W Combat Medic (США), він зрозумів – це його шанс.
За словами бойового медика взводу, спочатку не всі розуміли, наскільки цей курс, що поєднує найкраще з досвіду Збройних Сил США та Канади, дієвий та ефективний, проте згодом думку змінили, адже знання, які отримували наші військові від досвідчених інструкторів, виявилися просто безцінними.
– Основна відповідальність за надання першої медичної допомоги і стабілізацію постраждалого, стан його здоров’я покладається безпосередньо на нас. Тому все відпрацьовується в умовах, максимально наближених до бойових. Ми навіть катетери по-справжньому ставили один одному, щоб відчути, якого болю можна завдати, коли щось робиш не так, – продовжує Ярослав. – Варто зазначити, що навчання однієї людини у Центрі коштує державі десятки тисяч гривень. Звісно, це може комусь здатися дорогим задоволенням, але хіба можна оцінити людське життя в грошовому еквіваленті?
А ще на курсах у фаховому навчальному центрі для медиків, окрім надання домедичної допомоги в умовах бойових дій, був й курс лідерства. Тобто після закінчення і отримання сертифіката, військові мали змогу не лише зайняти відповідну посаду, а й автоматично отримати звання.
До слова, Ярослав незабаром також отримає сержантське звання та у квітні знову поїде до Десни, щоб пройти новий курс та стати старшим бойовим медиком.
– Після першого 16-тижневого навчання я відчув, що знайшов свою нішу. Тому не мрію про офіцерські погони, стати командиром, хоча освіта дозволяє. Єдине чого хочу – максимально розвиватися як бойовий медик і бути насправді корисним на своєму місці, – зазначає Ярослав.
А ще чоловік не любить згадувати про свої ротації на передову, він вважає, що медики повинні повертатися звідти з багажем знань, а не спогадів.
– Ми не маємо права пропускати чужий біль крізь себе, інакше просто можна «згоріти» на службі, а це не дозволить сконцентруватися на завданні й врятувати чиєсь життя, – підсумовує бойовий медик.
