Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
У сиву давнину вважалось, що планета Земля тримається на трьох китах. І це сприймалось як аксіома. Завдяки науці сьогодні ми згадуємо про це з легкою іронією. А от із твердженням, що жіноча частина родини Трембачів тримається на трьох берегинях, сперечатися справді не варто.
Старший солдат Ольга Трембач та її молодша донька солдат Наталія служать у Центральній базі ремонту та зберігання озброєння РХБЗ, що на Полтавщині. Старша донька Надія опікується не менш важливою справою — вихованням дошкільнят.
— Сьогодні ми всі на передньому краї, — з усмішкою говорить старша захисниця — старша за військовим званням, за досвідом, за відповідальністю.
«Своє життя поділяю на дві частини: до і після Майдану»
Доля завжди була прихильною до пані Ольги. Сповнені батьківською турботою роки дитинства та юності, навчання у виші, престижна професія банкіра й сімейна гармонія послідовно створювали картину її душевної рівноваги. Проте Майдан став для неї своєрідним переосмисленням.
— Прийшло розуміння, що і я, і мільйони співгромадян наче перебували в летаргічному сні, — розповідає співрозмовниця. — Всі попередні гасла, обіцянки про «щасливе завтра» знесло в небуття поривом свіжого вітру, за яким у реаліях представ «руський мір». І я не змогла залишитись осторонь.
Спочатку була робота на цивільній посаді у Машівському райвійськкоматі, а вже на початку 2016-го жінка призвалась до лав Збройних Сил. А школою її бойового досвіду стала 54-та окрема механізована бригада. Близько вісімнадцяти місяців на передовій провела у складі зенітного підрозділу старший солдат Ольга Трембач.
— У це важко повірити необізнаній людині, але взаємовідносини у нашому військовому колективі визначало табу на ненормативну лексику, — з усмішкою пригадує пані Ольга. — Декому до цього було дуже важко призвичаїтись, але ми таки навчились розуміти одне одного, як кажуть, на ментальному рівні.
Війна змінила життя жінки. Але не змінила її материнську сутність. На Полтавщині залишились дві доньки, які всім серцем підтримували маму, але і самі потребували поради та допомоги.
— Хоч би як там було, однак за дівчат була спокійна, — додає Ольга. — Хоча б тому, що розуміли одна одну в головному: наша сила — в єдності. Тому не дуже здивувалась, коли молодша Наталка теж вирішила обрати військову кар’єру.
Сама ж пані Ольга — знову на вістрі виконання «бойових» завдань. Бо посада бухгалтера фінчастини, на її думку, не менш відповідальна, ніж зенітниці.
«Приклад мами для мене став моментом істини»
Наталка активність і невичерпний оптимізм успадкувала від мами. А також — виваженість у вчинках і відповідальність.
— Нам із сестрою довелось дорослішати й здобувати життєвий досвід на відстані від мами. Деякі речі давались легко, в розумінні іншого мати допомагала в телефонному режимі. Й увесь цей час дуже хотіла бути поруч, — розповідає Наталія. — Саме тоді й подумала: «А чому теж не можу стати військовою?» Сама собі й відповіла: «Можу й хочу». Тому 2018-го після закінчення вишу підписала контракт та отримала фах оператора систем зв’язку.
Дівчина, за відгуками командирів, служить чесно та сумлінно.
Наталія сміливо дивиться в майбутнє. Рівноцінними компонентами її формули життєвого щастя є мама, сестра, коханий хлопець, близькі й рідні, товариші по службі. І значною мірою — мрія стати офіцером, продовжувачем сімейної династії захисниць Трембач. А відчуття надійного плеча матері додає їй життєдайної наснаги й віри.
