Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
«Кіборг» Віталій Зварич про містичну історію в Донецькому аеропорту
На Тернопільщині відбулася церемонія нагородження лауреатів обласної премії «Людина року – 2019». Цей конкурс ось уже майже два десятиліття поспіль є дуже популярним у регіоні. Як повідомляла АрміяInform, одним із десяти переможців, які за підсумками року удостоїлися такої нагороди, став оборонець Донецького летовища, кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня Віталій Зварич. Він був серед бійців, які останніми виходили з ДАПу. Чоловік служив у 90-му батальйоні 81-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ – підрозділі, що комплектувався винятково добровольцями.
Той голос ще кілька разів кликав на допомогу, після чого на бронетранспортері здетонував боєкомплект…
– У паспорті написано, що я зареєстрований на вулиці Степана Бандери, а у військовому квитку – командир відділення взводу снайперів. Гадаю, яку сторінку починати їсти першою, адже якщо не за снайпера, то за Бандеру в живих точно не залишать, – така тривожна думка під артилерійську канонаду ворога засіла в голові Віталія Зварича 23 січня 2015-го. Щойно до них прорвався з рацією зв’язківець, стало відомо, що він та ще кілька його побратимів лишилися останніми в Донецькому аеропорту. Більше нікого немає. Основні сили з боями покинули летовище ще 21-22 січня – чимало хлопців потрапили в полон.
Здаватися Віталій не збирався, а помирати тим більше – удома на Тернопільщині його сину потрібна батьківська опіка. Колишня дружина виїхала за кордон і полишила хлопця в інтернаті. Віталію слід було забрати сина звідти і підготувати до дорослого життя.
…Кільце оточення змикалося. Тому треба було негайно вибиратися зі справжнього пекла. Групі наших снайперів вдалося успішно вийти з аеропорту й дістатися безпечного місця.
Проте з голови Віталія ще довго не виходила одна тривожна думка. 20 січня 2015-го до них на підкріплення і для евакуації поранених проривалося три МТ-ЛБ. Один із них – «дорогою мужності», проїхати яку до ДАПу без втрат фактично неможливо, підбили неподалік пожежного депо. Із нього вибралося троє захисників, яким удалося вціліти й повідомити, що інші загинули. Перевернутий МТ-ЛБ був хорошою мішенню для ворога – вони його ще довго поливали вогнем. Коли обстріли трохи стихли, Віталій почув звідтіля голос: «Допоможіть, я ще живий!» Але змоги дістатися бронетранспортера не було жодної – шквальні обстріли не давали навіть голову підняти. Той голос ще кілька разів кликав на допомогу, після чого на перевернутій військовій техніці здетонував боєкомплект…
Ні вогонь не спалив, ні полон не зламав…
– Ви й уявити не можете, якою безпорадною є людина, яка не може нічим допомогти. Навіть припустити, що в цій купі металу після такого хтось вижив ми не могли, – каже Віталій Зварич. І цей випадок закарбувався воїну надовго, а голос, що просить про допомогу, снився щоночі.
Уже після демобілізації Віталій Зварич проходив реабілітацію в Грузії. Тамтешні лікарі порадили українцеві, як вийти із психологічного стресу. Сказали, що треба більше спілкуватися з людьми, відкрити сторінку в соцмережах. Він так і зробив після повернення додому. І якось розповів у мережі про цю січневу моторошну історію. А згодом відбулася містика, справжнє диво, яке зняло камінь з його душевних страждань. За якийсь час під дописом Віталія з’явився коментар: «Я залишився в тому МТ-ЛБ. І не помер. Я вижив. І вогонь не спалив мене. Боєкомплект, який рвався, і обстріл ворогів не вбили мене. А потім був полон, довжиною 197 діб – він теж не вбив. Я знову повторю: Я ще живий!»
Цим щасливцем виявився Станіслав Паплінський – «кіборг» 90-го батальйону, який витримав нелюдські випробування й вижив. За якийсь час бойові побратими зустрілися на Тернопільщині.
– Він зробив найбільший подвиг у житті. Він – вижив у тому пеклі, – каже про свого бойового товариша Віталій Зварич.
