Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Дебальцеве – місто з великим залізничним вузлом та автошляхом, що поєднує Донецьк із Луганськом. З початком російської агресії на сході України цей населений пункт став одним із епіцентрів бойових дій між Збройними Силами України та російсько-терористичними угрупованнями. Майже п’ять років минуло від тих страшних подій, але у кожного героя, хто брав участь у визволенні міста, вони залишаться в пам’яті назавжди.
– Після отримання наказу наш зведений загін 25-ї бригади ДШВ ЗСУ висунувся на допомогу підрозділам, які почали операцію зі звільнення Дебальцевого. Закріпившись на околицях міста, зібравши оперативні розвідувальні дані, ми були готові до виконання завдань за призначенням, –пригадує підполковник Володимир К., який на той час був начальником штабу самохідного артилерійського дивізіону легендарної 25-ки.
– Бандитські загони постійно вели мінометний обстріл наших позицій та жилих кварталів. Виникало враження, що їхні розрахунки були скрізь. Круговий обстріл. Але ми швидко зрозуміли тактику дій ворога, який використав залізничні колії для пересування свого озброєння.
Труднощі у боротьбі з кремлівськими найманцями (розуміння того, що це не може бути місцеве населення, прийшло відразу, коли довелося ховатися від обстрілів мінометів, та систем залпового вогню БМ-21 «Град») полягали у тому, що бандити нехтували всіма нормами морального права та обладнували свої позиції серед жилих будівель міста. Ми розуміли, що там, в окупованому місті, є люди, наші прості українські люди. Це мирне місцеве населення, яке в жодному разі не повинне постраждати внаслідок обстрілів. Тому знищення бандитських вогневих позицій для наших артилерійських підрозділів виявилося майже ювелірною роботою, – зазначає десантник. – Гаубиці Д-30 та самохідні артилерійські гармати 2С9 «Нона» дозволяли вести мортирну стрільбу, не руйнуючи інфраструктуру Дебальцевого.
За словами офіцера, значну допомогу в боротьбі з окупантами надавали місцеві жителі. Незважаючи на ризик для власного життя, цивільні передавали інформацію стосовно розташування бандитів. Ця інформація та розвіддані відкривали наявну картину перебування бандитів у місті.
– Після вдалої роботи артилерії десантники пішли на «зачистку» міста. Вибивши залишки бандитів, зведений загін повітрянодесантної бригади вирушив далі на схід, виконувати свій конституційний обов’язок щодо захисту України, – сказав, завершуючи свої спогади про бої за Дебальцеве, офіцер 25-ї окремої повітрянодесантної бригади.
Війна не несе нічого позитивного, це – біль, жах, понівечені домівки, зламані долі, кров і біль… Але навіть серед цього страхіття вирує життя –народжуються діти, створюються родини, будуються кар’єри… Життя не зупиняється на місті. Яскравим прикладом є доля молодого хлопчини, що пройшов нелегкий шлях від солдата до офіцера, не випускаючи з рук зброї, захищав рідну землю від ворога та водночас вдосконалював себе.
– Події часів визволення Дебальцевого я намагаюся викинути з голови та жити далі. Але інколи, заплющивши очі, ти знов і знов переносишся туди, де знову бій. Спогади… – долучається до розмови молодший лейтенант Євген Філков:
– Отримавши наказ, наші підрозділи зайшли до міста Дебальцеве. Спочатку все було тихо, було враження, що бойовики пішли з міста. Просуваючись вулицями, ми наближалися до будівлі адміністрації, щоб підняти український прапор, чітко і ясно показати всім, що Дебальцеве – це Україна. Але раптово почався обстріл. Стріляли звідусіль. Ворог, мов гриби після дощу, вилазив з кожного закутка: окупанти були на дахах будівель, у підвалах, виглядали з вікон, вибігали з під’їздів… Кулі літали, мов скажені, – відразу зрозуміло, що противник значно перевищує нас чисельно. Не мали ми і того озброєння, що в окупантів, але десантники не здаються.
Ми дали бій.
Майже відразу мій командир майор Петро Кабанов, що сидів за кермом військової машини, зазнав серйозного поранення в руку, як потім стало відомо, куля пошкодила 10 см кістки. Та, незважаючи на такі важкі травми, продовжував керувати машиною. Увімкнувши пораненими руками задню передачу, Петро Григорович скерував вантажівку так, що відкрив коридор для виходу десантникам, які потрапили в засідку.
Ми відстрілювалися з кузова машини, даючи змогу вийти з-під обстрілу товаришам. Час наче зупинився, не можу сказати скільки тривав бій, але це було, як у справжньому бойовику: шквал куль, крики поранених, дим та сморід, – розповідає Євген, а погляд його при цьому суворий, колючий.
– Ми відступили, евакуювали поранених, але вже наступна спроба визволення міста принесла очікуваний результат – місто, нарешті, стало вільним від противника.
Молодший лейтенант Філков Євген також зазнав поранення в боях за визволення Дебальцевого. Після лікування відразу повернувся до своїх – продовжувати визвольну боротьбу за Україну.
Пресслужба 25 окремої повітрянодесантної бригади ДШВ ЗС України
Посол Сполучених Штатів Бріджит Брінк вкотре закликала посилити допомогу Україні на тлі чергової ракетної атаки рф.
За класичним визначенням, експансія – це розширення сфери панування, впливу, прагнення однієї держави до захоплення ресурсів та інфраструктури, а також ринків збуту в інших країнах. російська федерація проводить доволі агресивну експансивну політику не лише в сусідніх із нею країнах Європи та Азії, а й на інших континентах.
В Україні учасники бойових дій мають пільги на проїзд. Але періодично стається так, що їм у цій пільзі відмовляють перевізники.
Встановлено та повідомлено про підозру 540 представникам рф, з яких 24 у порядку очного провадження. Отримали вироки 102 особи.
На прикордонних територіях та у населених пунктах Сумської області було зафіксовано 167 вибухів.
Скеровано до суду обвинувальний акт стосовно підрядника за фактом заволодіння понад 350 тисяч гривень бюджетних коштів в умовах воєнного стану.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…