Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Він тривав тиждень і закінчився перемогою Українських військових.
Сьогодні полковник Дмитро Братішко — командир Литовсько-Польсько-Української бригади. Він є яскравим прикладом того, як змінилися наші Збройні Сили за часи війни, бо свій командирський гарт здобував на одній з найважчих ділянок фронту — Дебальцевському плацдармі. Саме його підрозділ прийшов на підсилення та тривалий час утримував один з ключових ВОПів, що не дав ворогу відрізати відхід наших військ. Завдяки рішучим діям цього офіцера та його підлеглих чимало наших військових залишилися живими та не потрапили в полон до російських окупаційних військ. І попри шалений наступ кремлівських прихвоснів, батальйон Дмитра Братішка влаштував їм нову «Прохоровку», підбивши 12 танків і знищивши до однієї бригади живої сили ворога. Жага помсти в ординців за поразку була настільки сильною, що вони довгий час розшукували як нашого командира, так і всіх воїнів, які брали участь у цій славній битві. Проте наразі вони лише спіймали облизня. На жаль, про історію цього бою тривалістю майже в тиждень мало що відомо широкому загалові. Тому АрміяInform сьогодні передає те, що розповідають самі учасники тих подій. Прізвища декотрих із них ми не публікуємо зі зрозумілих усім причин.
— Коли наші вороги почали наступ на Дебальцеве, ми отримали наказ від керівника сектора висунутися на підсилення взводного опорного пункту, який мав назву «Валєра», — розповів полковник Дмитро Братішко. — Прийшовши туди, побачили, що підрозділи 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади ведуть хоч і важкий, проте успішний бій. Перед їхніми позиціями вже горіли три танки противника. До того ж третій танк закарпатці підбили вже гранатами майже у своєму окопі. Можна сказати, з маршу ми вступили в бій і підсилили наших братів по зброї. Закрили певні пробіли, зробили заслон і, головне, не дали ворогу піти в глиб нашої території.
Зрозумівши, що наскоком узяти цей блокпост не вдасться, російські терористи вдались до улюбленої в таких випадках тактики — посиленого артилерійського та ракетного обстрілу. Застосовували все, що мали: і міномети як малих, так і великих калібрів, і самохідні артилерійські установки 2С1 «Гвоздика», а також уже традиційні в таких ситуаціях «Гради». Крім цього, на пряму наводку для обстрілу наших позицій виїжджали ворожі танки. Проте наші бійці не лише вміло прикривалися від шквального ворожого вогню, а й завдавали успішних ударів у відповідь.
— Час від часу ми просто ходили та повзали нижче землі, — поділився спогадами учасник того бою з позивним «Адвокат». — Було важко. Було гаряче. Але ми вистояли. Ба більше, ми успішно нищили ворога, що прийшов до нас.
Підтримав товариша й інший боєць з позивним «Шустрий».
— Подеколи було страшно, проте це ми розуміли вже згодом, — розповів він. — нас виручала підтримка один одного. Грамотне бойове злагодження. А головне — чітке командування з боку командирів.
Звичайно, під час такої артилерійської підтримки ворожі колони намагалися прорватися повз взводні опорні пункти. Однак усі спроби ворога було зупинено грамотно продуманим вогнем наших підрозділів.
— Упродовж тижня ми тримали оборону, — продовжив командир. — І за весь цей час жоден ворожий солдат чи бойова машина не пройшли через наші позиції.
Дуже добре зарекомендували себе всі українські бійці: і кулеметники, і гранатометники, і прості стрілки. Спільними зусиллями львівські десантники перетворили на купу брухту кілька десятків російських броньованих машин «Тигр». Також із російської колісної техніки догорати в кюветах залишилося багато різних «КАМАЗів», «Уралів» тощо. А за підсумками бою виявилося, що українці знищили ні багато ні мало цілу танкову роту ворога. Про це засвідчили документи з останнього 12-го танка, який спалили наші бійці. Після такого розгрому російські найманці повністю припинили танкові атаки наших позицій.
— У результаті цього бою ми не дозволили ворогу здійснити його задум на швидкий прорив, — підсумував полковник Дмитро Братішко. — Ми не лише відбили всі атаки ворога. Ми втримали позиції. А коли був наказ на відхід, то відійшли зі всією технікою та особовим складом. До того ж ми забрали з собою навіть ушкоджену техніку. Отже, такого омріяного нашими противниками панічного відступу вони не отримали.
Сьогодні різні, часто фейкові, «військові експерти» та «військові історики» намагаються спекулювати навколо подій, що відбувались у Дебальцевому. Більшість з цих псевдопатріотів намагаються своєю брехнею принизити звитягу та героїзм воїнів Збройних Сил України. Тому АрміяInform закликає вірити лише перевіреним фактам, оприлюдненим нашою агенцією. Нам є чим пишатись, і в нас є нові Герої.
