Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
«…Дорога для евакуації поранених із Донецького аеропорту в Піски була, без перебільшення, «дорогою життя». Кожен транспорт, що рухався по ній, був під жорстким обстрілом ворожої артилерії. Найважче було втрачати побратимів. Сьогодні ти з ним розмовляєш, ділишся планами-мріями, розглядаєш фото дітей у телефоні, а за кілька годин він гине в бою»
Фартовий «бог» конвоїв
За плечима начальника медслужби однієї з частин ДШВ майора Сергія Архангельського понад 20 років досвіду роботи лікарем–анестезіологом у Житомирській районній лікарні. А починав свій шлях у медицині після медучилища на «швидкій». Згодом, закінчивши Вінницький медінститут, працював у реанімаційному відділені дитячої лікарні.
З важкими бойовими пораненнями Сергій зіткнувся ще до війни, під час Революції Гідності. Як активний і патріотично налаштований громадянин, учасник Помаранчевої революції, не міг спокійно спостерігати за подіями, що розгортались у Києві в листопаді 2013-го.
Після чергування 24 листопада Сергій приїхав на Майдан, там і лишився. Саме там, у центрі столиці, він уперше зустрівся з людьми, які ризикували життям заради майбутнього країни. А як тільки російський агресор загарбав Крим, Сергій Архангельський пішов до військкомату. Із 11 березня 2014-го розпочався інший етап його життя – як військового медика.
‒ Не міг сидіти спокійно вдома, я ж лікар. Про намір йти у військкомат одразу повідомив сім’ї. Дружина теж медик, спочатку сприйняла цей вибір зі сльозами, але знаючи мій характер, заспокоїлась, благословила і я поїхав. Умова була лише одна, телефонувати за першої ж нагоди, ‒ пригадує Сергій. Він намагався тримати слово, адже розумів наскільки рідні хвилюються за нього.
Отримав призначення начальником медпункту 2-го батальйону 95-ї бригади. Після нетривалої підготовки десантники колоною рушили на схід. Батальйон виконував завдання з конвоювання колон і забезпечення доставки провізії, води, боєприпасів для бійців підрозділів бригади. Рухатись слід було незнайомою місцевістю. Тільки професіоналізм, досвід, інтуїція і, мабуть, фарт заступника комбата майора Анатолія Козела з позивним «Купол» забезпечили успішне виконання завдань. Найголовніше – без втрат. Бійці називали його «богом» конвоїв.
Попри пропозицію стати головлікарем районної лікарні, повернувся до армії
На початку жовтня, після нетривалої відпустки, Сергій прибув у Піски, а згодом змінив побратимів у ДАПі. Медику роботи вистачало: вколоти знеболювальне, зупинити кровотечу, накласти пов’язку, словом все, як раніше.
‒ Єдине, що бійців, які зазнали легких поранень, ми намагались залишати у себе в терміналі, ‒ пригадуючи ті події, говорить «Наркоз». ‒ Адже дорога для евакуації поранених з аеропорту в Піски була, без перебільшення, «дорогою життя». Кожен транспорт, що рухався по ній, був під жорстким обстрілом ворожої артилерії. Найважче було втрачати бойових побратимів. Сьогодні ти з ним розмовляєш, ділишся планами-мріями, розглядаєш фото дітей у телефоні, а за кілька годин він гине в бою.
Про один епізод у ДАПі Сергій пам’ятатиме все життя.
…Граната прилетіла прямо під ноги десантнику. Той миттю нагнувся, щоб підняти й викинути її. Але пролунав вибух. Відчайдушний боєць у той момент прикрив обличчя рукою, і зазнав важких осколкових поранень. Йому відірвало кисть лівої руки, пошкодило око. Права, якою прикрив обличчя від осколків, трималась на залишках шкіри й м’язів біля ліктя. За мить Сергій та інший медик з 79-ки вже були поруч із пораненим із сильною кровотечею і больовим шоком. Життя «кіборга» висіло на волосині. Зупинивши кров, лікарі під кулями ворога віднесли воїна у БТР і негайно евакуювали у Піски. Згодом хлопці дізналися, що десантник вижив.
Наступна, двотижнева, ротація до аеропорту випала в листопаді. Тоді там майже все вже було зруйновано. На ротацію житомирські десантники проривалися з боєм і під обстрілами. Сергій, окрім надання меддопомоги пораненим, вів вогонь по ворогу на рівні з побратимами.
На все життя в пам’яті лікаря-«кіборга» залишаться приклади відчайдушної відваги захисників аеропорту. Це і механіки-водії БТРів, і БМП, що проривались під обстрілами на евакуацію поранених. І екіпаж танка, який, вискочивши на злітну смугу летовища, почав гатити по ворогу так, що влучним вогнем змусив замовкнути ворожу артилерію. І добровольців із «Правого сектору», які 35 діб, без зміни обороняли старий термінал ДАПу.
Відслуживши рік, «Наркоз» звільнився. А вже за місяць, попри пропозицію стати головлікарем районної лікарні, повернувся до армії.
‒ Значно комфортніше почуваюся з тими людьми, які носять форму і знають справжню ціну людського життя. Війна нас всіх змінила, ‒ каже Сергій.
За особисту мужність і героїзм президентським указом майор медичної служби Сергій Архангельський нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Та найвищою нагородою він вважає відзнаку «Народний герой України», отриману за врятовані життя українських захисників.
Фото з архіву Сергія Архангельського
