Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Підрозділи спеціального призначення (special forces) – спеціально навчені підрозділи державних розвідувальних і контррозвідувальних служб армії, флоту, поліції та спецслужб. Особовий склад має високу бойову, фізичну та психологічну підготовку, яка дозволяє їм виконувати завдання в різних умовах. Не кожна країна має свій спецназ. Близько 60 держав володіють цим страшним засобом війни. Нечисленність груп спеціального призначення, неможливість викликати підкріплення або відійти на підготовлений рубіж оборони змушують їх вести бій значно ефективніше за військових регулярних частин. Основи тактики сучасних спецпідрозділів заклали ще наприкінці 17 століття в Америці капітан Бенджамін Чорч та майор Роберт Роджерс. Їх і сьогодні використовують без особливих змін. Одне із цих правил є універсальним для армії будь-якої країни: кажи правду про те, що бачиш, і те, що робиш. Армія залежить від правдивої інформації: не дозволяй собі брехати офіцеру або побратиму, іншим можеш розповідати все, що завгодно. Але серед численних спецпідрозділів військовою ефективністю і наджорстоким навчанням особливо вирізнявся один спецпідрозділ…
Вони вчилися під гаслом: «Хто помер – той помер, хто вижив – той лишився»
У військових колах постійно вивчають досвід проведення операцій спецпідрозділів, які стали відомими. Як правило, вдало здійснені операції залишаються на довгі роки приховані за грифом «таємно». Та спецпідрозділ, який був створений на Африканському континенті в Південній Родезії (з 1980 року – Зімбабве), заслуговує на особливу увагу. Він не мав і не має досі аналогів у світі. На території, де діяв цей спецназ, регулярній армії та іншим підрозділам заборонялося проводити операції без погодження з ним.
Наприкінці 1970-х у табір підготовки кандидатів у бійці спецназу допустили журналістів. Побачене настільки їх вразило, що один із репортерів заявив про навмисне намагання командира повбивати курсантів. Засновник спецпідрозділу Рональд Рейд-Дейлі, маючи за плечима багатий військовий досвід, застосовував власну методику відбору й підготовки кандидатів. Рон вважав, що військовик частин спецпризначення має втілювати в собі особливий тип солдата. Передусім це самодисциплінований, розумний, мужній та професіональний боєць, вірний і відданий справі. Він – уособлення незламного духу.
Спочатку кандидати проходили піврічну загальну військову підготовку, під час якої більше третини відсіювались. Із 60 осіб в команді лишалося максимум 40. Потім починався справжній відбір, на першому етапі якого кандидати піддавалися дуже сильному стресу. У цей час інструктори визначали, хто здатен у таких надлюдських умовах адекватно оцінювати ситуацію, приймати правильні рішення і, головне, виконати завдання, покладаючись тільки на власні сили. Адже під час операцій скаутам доводилось по кілька тижнів жити в буші, харчуватися личинками комах, їсти гниле м’ясо, при цьому маскуватися під повстанців, досконало знати мову та звичаї місцевих жителів.
Довідка: Рональд Рейд-Делі – ветеран британської SAS. «Скаути Селуса» безпосередньо підпорядковувались головнокомандувачу збройних сил Родезії. Підрозділ названо на честь Фредеріка Кортні Селуса – легендарного британського мисливця, слідопита, дослідника, який прожив в Африці 43 роки та загинув під час Першої світової війни у 1917 році на території Танзанії від кулі німецького снайпера.
У мене хоча б вистачило духу спробувати. А тебе я там не бачив
У перший день відбіркового курсу всі кандидати (добровольці з різних підрозділів) шикувалися на плацу військової частини. Майор Рон виступав з короткою промовою до них і підкреслював, що скаутам не потрібні супермени, але потрібні солдати, здатні виконувати покладені на них завдання. Особливо підкреслювалось, що кожен доброволець має право заявити про небажання надалі проходити відбір у будь-який час, до нього не буде жодних претензій, косих поглядів і насмішок за спиною. Тим, хто не витримував іспитів і повертався у свою частину, майор казав: «Якщо коли-небудь хто-небудь з вас насміхатиметься, що ви не змогли пройти відбір, такому насмішнику відповідайте: “У мене хоча б вистачило духу спробувати, а тебе я там не бачив”».
Після короткої промови кожен із кандидатів отримував добовий пайок, і їх розпускали. Цілий день курсанти займалися своїми справами, а інструктори вміло підтримували стан «армійського безладу», коли ніхто нічого не знає та не здатен зрозуміло відповісти на питання. Мало хто розумів, що такий стан речей осмислений, що це і є початок неймовірно жорстокого відбору.
Ближче до вечора, коли всі почувалися покинутими й непотрібними, як кажуть «на розслабоні», лунала команда «шикуйсь». Після того, як підрозділ вишикувався, лунав наказ вантажитися в автомобілі, які вже чекали біля воріт військової частини. При собі кандидати повинні були мати все спорядження й особисті речі. Інструктори навмисне рекомендували брати із собою цивільний одяг для відпочинку.
(далі буде)
