«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
25 грудня 1979 року о 15-й годині радянські війська перейшли кордон із Афганістаном. Так розпочалася наймасштабніша й трагічна афера комуністичного режиму. Війна тривала10 років – до 15 лютого 1989-го. Через її горнило пройшли 160 тисяч українців, 12 тисяч із них отримали поранення, контузії, були скалічені, а 3360 – не повернулися. Нині у складні для країни часи воїни-афганці виявляють героїзм і мужність на Донбасі. У боях з окупантом їх загинуло понад 200. Загалом на сході воювали і воюють близько 12 тисяч воїнів-афганців, для яких війна триває.
Як і більшість хлопців, хто мріє про службу в армії, Сергій Тріскач бачив себе у формі десантника. Ще студентом Київського технологічного інституту харчової промисловості у 1983 році виконав три стрибки з парашутом на київському аеродромі «Чайка». Того ж року хлопця призвали до армії і направили на службу в повітрянодесантну частину, дислоковану в Фергані. А уже звідти – в Кабул,у 103-тю Вітебську дивізію.
24 липня 1984-го в горах підрозділ, де служив Сергій Тріскач, попав у засідку. Був жорстокий ближній бій. Ворог нищівно поливав з усієї стрілецької зброї. Сергій побачив, як підкосило побратима, і кинувся йому на допомогу.
− Жору Гаврилова витягував із зони шаленого обстрілу, − пригадує Сергій Тріскач. – Коли дотягнув до наших, трохи підвівся, щоб штовхнути його у безпечне місце, і раптом ворожа куля поцілила мені в голову. Я впав і вже не відчував, хто і як мене виносив з полю бою. Лише привиділось: мій батько, який пішов з життя у1982-му, їде на підводі, протягує руку і каже: «Стрибай до мене, підвезу». Я біжу за підводою, шпортаюсь, падаю… Тато поїхав, а я лишився.
Під час того бою було дуже багато поранених і вбитих. Як з’ясувалось пізніше, Сергія тоді витягував його тезка – Сергій Бурячківський, уродженець Стрия. Оскільки поранений Тріскач не подавав ознак життя, його зарахували до «двохсотих». Але насправді Сергія переправили у Союз в госпіталь літаком.
− Минуло цілих двадцять років і завдяки тому, що «земля кругла», ми у 2004 році випадково зустрілися, − посміхається Сергій Тріскач. – Побратим із позивним «Бурий» був надзвичайно здивований і ще більше радий, що я залишився живим.
Мабуть, цей епізод з життя голови Дніпровського районного відділення спілки ветеранів Афганістану столиці Сергія Тріскача красномовно пояснює, чому він очолює громадську організацію «Українська асоціація інвалідів АТО».
− Організацію створювали переважно побратими з 8-ї афганської сотні Майдану, − пояснює Сергій Миколайович. – У 2014-му і на початку 2015-го зустрічали «двохсотих», яких привозили з фронту в Київ і переправляли рідним в різні міста України. Почали допомагати пораненим, хто чим може. Але все це відбувалось спонтанно і безсистемно. І тоді хлопці запропонували створити громадську організацію, яка б опікувалась пораненими учасниками АТО.
У громадському секторі в Тріскача був неабиякий досвід, адже він почав працювати у ньому із закінченням Афганської війни, коли отримав інвалідність. Тому створювати організацію, а потім і очолити її, довірили Сергію. Після реєстрації у 2015 році активісти розробили сайт, завели сторінку в соцмережах. Поступово про Асоціацію пішов розголос. Сприяли конкретні справи: допомагали пораненим ушпиталях, вивозили дітей учасників бойових дій на відпочинок.
− Якось до мене звернувся побратим-афганець і попросив допомогти влаштуватись на роботу хлопцю, який повернувся з Донбасу, де втратив кисті рук і стопи ніг, − пригадує Сергій Тріскач. – Кажу йому, що і для такого робота в нашій організації знайдеться − привозь. Так я познайомився з мужньою і самовідданою людиною – Вадимом Свириденком. Його доля вразила, а найбільше – його жага не просто до життя, а до активного. Він намагався бути корисним у всьому: щодня мотався на машині Асоціації Києвом, допомагаючи побратимам вирішувати їхні різноманітні соціальні проблеми.
Сергій Тріскач із Вадимом Свириденком об’їздили майже всі госпіталі, де лікували поранених бійців. Сприяли відкриттю першої в Україні ерготерапевтичної кімнати зі спеціалізованим реабілітаційним обладнанням і візкової майстерні для обслуговування й ремонту інвалідних візків, придбаних за кошти Трастового фонду НАТО з медичної реабілітації.
Саме за сприяння Сергія Тріскача Вадим Свириденко утравні 2016-го взяв участь у 41-му марафоні Морської піхоти США у Вашингтоні, де став призером, пробігши 10 кілометрів. А вже в листопаді того ж року Сергій Миколайович рекомендував Вадима кандидатом на посаду Уповноваженого президента з надання допомоги в реабілітації українським військовими, що зазнали пораненьу районі бойових дій.
− Він за фахом медик, фельдшер, сам проходив лікування і реабілітацію в США, тому знайомий із системою зсередини, − пояснював свою позицію Тріскач. – Крім того, Свириденко користується авторитетом серед громадських організацій та учасників бойових дій. Дуже радий, що нині Вадим приносить багато користі тим, хто зазнав поранень на війні.
«Українська асоціація інвалідів АТО» співпрацює з багатьма громадськими організаціями, зокрема із Всеукраїнським громадським об’єднанням «Крила 8-ї сотні», яку очолює дружина загиблого Героя України Олега Міхнюка − Ірина. Цього року обидві організації відправляли дітей полеглих захисників на відпочинок і реабілітацію у США. На січень планується відправка другої групи дітей. Тріскач із однодумцями проводить для поранених, які прибувають на лікування у столицю, екскурсії містом, відправляє хлопців на реабілітацію до всіх відомих реабілітаційних центрів України і за кордон, на відпочинок у Карпати.
За словами Сергія Тріскача, болючою проблемою лишається працевлаштування учасників бойових дій з інвалідністю, навчання їх веденню бізнесу.
− Намагаюсь на власному прикладі навчити хлопців веденню бізнесу, − говорить Сергій Миколайович. – Колись пройшов усі щаблі, аби відкрити свою справу. Тому із задоволенням консультую демобілізованих бійців і радію із ними, коли бачу їхні перші позитивні результати.
За сприяння «Української асоціації інвалідів АТО» і Сергія Тріскача вийшли з друку два томи книги «Нескорені» української письменниці Валентини Розуменко.
− Документальні видання містять реальні історії, високі зразки мужності, сили духу, самопожертви й героїзму захисників нашої землі, − зазначив Сергій Тріскач. − Це документальні свідчення жорстоких реалій і трагічних наслідків російської агресії, що спричинила кровопролитну війну. На цих історіях воїнів, армії, добровольців, волонтерів, медиків, батьків захисників ми і повинні виховувати молодь. Тому для мене справа честі долучитися до видання цього двотомника.
Громадські активісти на чолі з Тріскачем продовжують опікуватися двома хлопцями, які тривалий час проходять реабілітацію в санаторії «Перемога» на околиці Києва. Поранені лише раз на рік отримують державну допомогу. За словами Сергія Миколайовича, Асоціація збирає кошти для того, щоб вони проходили цю реабілітацію. Це Дмитро Корнієнко, який після АТО зазнав травми хребта і перебуває на інвалідному візку. Другий — Коваленко Олександр, в якого куля лишилась у голові. Він втратив змогу рухатися і з 2015 року лежав пластом: ні руки, ні ноги не працювали. Нині є тенденція на покращення. Цей процес реабілітації потрібно проходити щомісяця.
− Хочемо його поставити на ноги, − говорить Тріскач. –У цій шляхетній справі задіяно багато небайдужих, зокрема і школярів. 40 тисяч гривень на реабілітацію Саші Коваленка, наприклад, зібрали учні однієї зі шкіл Оболоні. Не можна людину з інвалідністю залишати на самоті зі своїми проблемами. Я це знаю з власного досвіду. Дуже важливо дати повірити пораненому в свої сили, довести, що він може багато користі принести рідним і суспільству. І доки мені дозволить здоров’я, я займатимусь цією справою.
